«ЧОРНА РАДА РЕБЯТ Який інструмент почув Шрам, коли зайшов на пасіку до Череваня? 2. Кого у творі називають Божим чоловіком? 3. Хто викупив Василя Невольника із турецької каторги? 4. Про кого сказано: «нав де, не хоче нікому придіте поклонімося»? 5. Кого Сомко наказав провезти на свині по всьому Гадячу? 6. Ким став Іванець на Запорожжі? 7. Де познайомився Перо з Лесею? 8. Хто так відгукується про запорожців: «Тепер чесному чоловікові стид мішатися між сі розбишаки. Перевернулися тепер уже кат знає на що запорожці. Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів; а тепер хто йде на Запорожжє? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба»? 9. На кого натякала Череваниха, розповідаючи про свій сон? 10. Хто викрав Лесю? 11. У кого з героїв очі бігали «то сюди, то туди»? 12. Хто вирвав у Сомка бунчук та булаву? ІІ Завдання на установлення відповідностей (за романом «Чорна рада») 1. Установіть відповідність між героєм роману та його описом 1. Шрам 2. Василь Невольник 3. Кобзар 4. Іванець А Ключник, викуплений з турецького полону. Б Нечесним шляхом здобув місце у козацькій верхівці В Допомагав викупляти невільників, Божий чоловік Г Козак і священнослужитель, втратив на війні двох синів Д Син Шрама, чоловік Лесі. 2. Установіть послідовність подій у творі 1. 2. 3. 4. А Чорна рада у Ніжині Б Суперечка Шрама та міщан В Шрам приїжджає на хутір до Череваня Г Зустріч Кирила Тура та Я. Сомка 3. Визначте художні засоби: 1. . Епітет 2. Метафора 3. Порівняння 4. Гіпербола А А те Хмарище було окрите гаями, справді наче хмарами. Б Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний В Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров іллється понад Дніпром Г Розлилась козацька слава по всій Україні. 4. Установіть відповідність між реплікою та героєм: 1. Шрам 2. Сомко 3. Черевань 4. Василь Невольник 5. Петро А От, бгате, … — каже Шрамові, — де люде вміють жити на світі! Коли б я був не жонатий, то зараз би пішов у запорожці! Б Сидять там окаяннії в Січі да тілько п’янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику (про запорожців) В Хто там грюкає, наче у свої ворота? Г А ось і моя наречена! — сказав … , обернувшись до Лесі. — Вам, ясная панно, чолом до самих ніжок! . 5Установіть відповідність між місцем та подією 1. Хмарище 2. Гадяч 3. Ніжин 4. Київ А Чорна рада Б Зустріч із Сомком В Іванця катають на свині. Г Розмова з Божим чоловіком 6. Розподіліть героїв твору. 1. Вигадані 2. Реальні історичні особи А Я. Сомко Б Черевань В Леся Г І. Брюховецький

Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. Жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. 

Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє. Молодою кров'ю полеглих синів скроплені  пісні про історічні  події різних часів.  Вони є особливим прикладом мужності в боротьбі за незалежність нашої держави.

Стало чудовою традицією щороку в Ніжині проводити  фестиваль патріотичної пісні «У піснях мого народу доля України». 19 лютого 2019 р. в БДЮ  вчетверте поспіль відбувся відкритий міський фестиваль патріотичної пісні, на якому тріо дівчат (Одосовська Мілана, учениця І курсу історичного класу, Шуст Каріна, учениця І курсу лінгвістичного класу, Пархоменко Ольга, учениця І курсу математичного класу) заспівало пісню «Україно моя». Ліцеїстки були нагороджені дипломом Управління освіти Ніжинської міської ради Чернігівської області та м’якою іграшкою від спонсора свята Копиці Н.М.

А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.

Лиш пісня в серці ширить межі неба. 

На крилах сонце сяйво їй лиша —

Чим глибше пісня, тим ясніш душа. 

Захар Беркут: «Громада — то був його світ, то була ціль його життя». «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». «…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині» . «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».

Мирослава: «…їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!». «Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов».

Тугар Вовк: «…Тугар Вовк був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати».

Максим Беркут: «…вони не тільки дали йому на провідника першого удальця на всю тухольську верховину, Максима Беркута, сина тухольського бесідника Захара…». «Максим Беркут який аж нині, супроти найважнішого і найтяжчого діла, почув себе вповні самим собою, вповні начальником сеї невеличкої армії, заряджував з правдиво начальницькою вважливістю й повагою все, що належало до діла, нічого не забуваючи, ні з чим не кваплячись, але й ні з чим не опізнюючись. Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами, Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похіпніша з одних гордо висміватися, а перед другими низенько хилитися, все ж таки поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і, хоч не без дотинків та жартів, таки робила те, що він казав».