Моя оцінка подій, зображених у творі П. Куліша "Чорна рада"
Згадуйте предків своїх, Щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не загубіть.
Ольга Кобилянська
Історична проза наших митців — це твори, які спонукають нас знати свою історію, думати про долю свого народу і своєї країни, вони виховують у нас почуття національної гідності, сприяють патріотичному духові сучасників. Я не випадково взяла епіграфом до свого твору слова О. Кобилянської, бо дуже хочу, щоб мій ровесник захоплювався не тільки сучасними новітніми технологіями, В знав свою історію, любив свою країну, бо, як говорить народна мудрість, без минулого не буде майбутнього.
Роман П. Куліша "Чорна рада" — один із перших історичних романів про події нашої історії, який є кращим історичним твором другої половини XIX століття. Коли я вивчала біографію П. Куліша, мене дуже вразив відгук Т. Шевченка про твір "Чорна рада", і, мабуть, цей відгук викликав інтерес до ще не прочитаного мною роману. Великий Кобзар писав у листі до П. Куліша: " тобі, Богу, милий друже мій великий... за "Чорну раду". Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більше нічого, як ".
Період історії, відображений у романі "Чорна рада", — це дуже складний час нашої історії. Возз'єднання України з Росією позбавило Україну незалежності у всьому. А ще й не було сильного, авторитетного діяча, щоб боронив би і відстоював козацтво та народ. Польська шляхта не мирилася із втратою українських земель. Москва прагнула підкорити козацтво, поставити гетьманом людину своєю владою, хоч до цього козаки на своїй великій раді обирали гетьмана. А українське панство, як завжди, корилося владі, аби їх не чіпали. Чи не правда, складний час? І саме цю епоху взявся зобразити П. Куліш у своєму романі. Чому? Мабуть, тому, що сам був істориком, писав праці з історії України, був знайомий із документами того часу, літописами, науковими джерелами.
У романі "Чорна рада" йдеться про події, що відбувалися 17-18 червня 1663 року поблизу Ніжина, коли гетьманом від низового козацтва було обрано І. Брюховецького, що пообіцяв народові деякі полегшення. Козацька ж старшина висунула гетьманом Якима Сомка, якого Москва не затвердила, втрутившись уперше в козацьке самоврядування. Відтворити правдиво цей період нашої історії — таке завдання поставив перед собою письменник і вчений П. Куліш.
Як письменник П. Куліш узагальнив і відтворив у художніх образах дух епохи тих часів, де історія переплітається із щоденним життям героїв, їх діями, життям, коханням — і це надає романові особливої привабливості.
На мою думку, відповідно до знань історії України зі шкільного курсу, П. Куліш точно відобразив цей період, тобто історична лінія витримана автором правдиво. А щодо художніх образів, то тут є певні розбіжності, які, до речі, не впливають на хід історії. Так, Я. Сомко, за історичними джерелами, був жонатий і не міг бути нареченим Лесі Череванівни, а полковник Васюта Золотаренко в 1663 році був молодою людиною, а не дідом. А вигадані образи Кирила Тура. Череваня, Шрама — це узагальнені образи, які допомагають нам побачити побут козацтва, соціальну психологію людей того часу.
Особисто я, читаючи роман, однаково захоплювалась як історичними подіями, так і художньо створеними автором, не розділяючи їх. Мені дуже сподобався роман. Я отримала задоволення, прочитавши його, Звичайно, помітно, що П. Куліш з особливою симпатією ставиться до козацтва, особливо до козацької старшини, але, незважаючи на симпатії автора, роман "Чорна рада" правдиво відобразив історичні події того часу.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Порівняйте ставлення персонажів Функе до книжки. Як ви оцінюєте роль книжки у власному житті?
«Про письменників звичайно думають, що вони вже давно померли, і не здогадуються, що їх можна зустріти десь на вулиці чи в крамниці», – вустами свого персонажа говорить Корнелія Функе – одна з найвідоміших дитячих письменниць Німеччини. Вона й справді жива-живісінька і мешкає в Каліфорнії, де творить фантастичні історії, які обожнюють її юні читачі. Функе можна зустріти в крамниці чи на вулиці, проте найкращим доказом її існування є книжки, які виходять щороку.
Функе пише для дітей і про дітей. Вона має педагогічну освіту та три роки як соціальний працівник займалася з підлітками з неблагополучних сімей: «Я бачила, як вони турбуються про своїх братів та сестер, у той час, коли їхнім батькам байдуже. Я бачила, як вони сміються, хоча життя не дає їм для цього приводів. Вони навчили мене багатьом речам, і я досі їхня боржниця». Аби ці діти частіше всміхалися, Корнелія вирішила писати сама. Їхній світ їй близький: герої історій Функе піратки та принцеси-свинарки, дракони та феї і звичайнісінькі хлопці та дівчата, які натрапили на своєму життєвому шляху на справжнісіньке диво. В її книжках дітлахи завжди відважні, розумні й справедливо перемагають Зло.
Покинувши роботу соціального працівника, закохана в літературу Корнелія стала ілюстратором. Проте, за її словами, оформляти нудні книжки – не менш нудна справа, тож вона написала свою історію, не нудну. Перші твори Функе були для дошкільнят – невеличкі тексти з яскравими авторськими ілюстраціями. А 1997 року було надруковано роман для підлітків – «Повелитель драконів». Ця книжка розповідає про добрих, благородних драконів, які харчуються виключно місячним світлом і товаришують з людьми. Згодом вийшов «Володар над злодіями» — про хлопця, який мріяв стати дорослим, і мрія якого передчасно здійснилася. Корнелія здобула шалену популярність на батьківщині, проте їй завжди хотілося більшого. Тож вона попрохала свого кузена перекласти книжки англійською. А видавець Баррі Каннінгем опублікував її романи (саме він свого часу відкрив читачам чарівний світ Гаррі Поттера). Видавець звернув увагу на творчість письменниці, прочитавши лист одинадцятирічної жительки Туманного Альбіону Клари, яка поцікавилася, чому її улюблену авторку не друкують англійські видавництва.
Объяснение: