1. Люди, що тільки розселилися по землі були а) веселі й роботящі; б) могутні й божественні; в) кволі, безсилі, лякливі; г) сумні, нещасні. 2. Люди від усього, що їх лякало, ховалися а) у свої глибокі підземні нори; б) в печери; в) в ліси;ри. г) за грозові хмари. 3. Свого батька скинув у Тартар а) Атлант; б) Менетій; в) Прометей; г) Зевс. 4. Прометей був а) злим; б) найблагороднішим серед безсмертних; в) мудрим; г) хитрим. 5. Яку кару надумав Зевс Атлантові? а) тримати на собі все небесне склепіння; б) водити людей пустелею; в) помирати голодною смертю; г) горіти в полум’ї 6. Користуватися щедрими дарами природи навчив людей а) Іапет; б) Епіметей; в) Прометей; г) Атлант. 7. За яку плату безсмертні боги взялися допомагати людям а) за подарунки; б) виконання певних робіт; в) впорядкування території; г) велику шану і багаті дари. 8. Титаном у тексті названо а) Зевса; б) Прометея; в) Мелетія; г) Атланта 9. Назва твору є а) темою; б) ідеєю; в) кульмінацією; г) характеристикою героя. 10 Чому розумний Прометей став на бік Зевса? а) щоб урятувати людей; б) догодити Зевсові; в) уникнути покарання; г) стати до влади. 11. Епітет вжито у виразі а) тіло напружилося і скам’яніло; б) мав благородне, велике серце; в) буде Зевсовим другом; г) плавати на човнах, напинати вітрила. 12. Тип мовлення тексту а) опис; б) роздум; в) розповідь; г) міркування.

Відповідь:

Пояснення:

Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх "Сонячних кларнетів", музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої.

Павло Тичина сприймав природу як величний храм, як сонцесяйний собор, до якого ставився з обожнюванням і поклонінням. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях Павла Григоровича змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність: "Отак роки, отак без краю на струнах вічності перебираю я, одинокая верба".

Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші "Гаї шумлять". Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів:

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

Так весело.

Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії "Ви знаєте, як липа шелестить,..". Шелест липи, сон старих гаїв, весняні ночі, місяць, зорі, солов'ї виступають тут символами молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Все це збільшує почуття щастя, почуття кохання, робить його більш повним.

Радість від довгоочікуваного приходу весни накладається на особисті очікування ліричного героя поезії "Арфами, арфами...", в якій постає персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і дощі, і громи, і веселки.

Творчість Павла Тичини сповнена замилуванням українськими степами, нивами, гаями, тополями, озерами і струмками, радістю від життя серед чарівної української природи, відчуттям гармонії з нею. Тому і називають поета "сонцепоклонником", бо його творчість — це гімн сонцю, а, отже, і всьому живому на Землі

"Романтика вітаїзму" (лат. vita — життя) — своєрідний прояв в українській літературі 20-х XX ст. європейської літературної течії віталізму. Письменники, які входили до ВАПЛІТЕ, передусім М.Хвильовий, А.Любченко, творили літературу активного романтизму ("романтику вітаїзму"), в якій виражали концепцію повноправного життя, життєвості українського відродження, втілювали ідеал активної, сильної, здатної до боротьби людини. Це зумовлювало експресивний, енергійний стиль прози, жанрово-композиційні новації, покликані активізувати читацьке сприйняття, навіювати читачам бадьоре, оптимістичне світосприйняття, а відтак і активно критичне ставлення до переродження революційних ідеалів. Термін "Р.в." вживався М.Хвильовим поряд з терміном "азіатський ренесанс" у памфлетах "Камо грядеши", у статтях циклу "Думки проти течії"-. На його погляд, "Р.в." — "це сума нового споглядання, нового світовідчуття, нових складних вібрацій". Ще у листі до редакції "Культури і побуту" (7.02.1926) М.Хвильовий наголошував, що ці терміни позначають "не що інше, як певну мистецьку школу. І тільки". Ширше визначення активного романтизму подано пізніше. У журналі "Літературний ярмарок" (1929, №1) М.Хвильовий писав: "На зміну натуралістичній літературі, як мистецтву віддзеркалення окремих фактів, не зв'язаних між собою, — конче й швидко мусить прийти активний романтизм. Виросте він із кривих руху так званих великих чисел, із цілого колективного психологічного комплексу людей епохи змагання за СОЦІАЛІЗМ та його побудування... Активний романтизм і тільки він має і мусить вловити і передати в образах засобами свойого поетичного майстерства оту поки що невловиму "музику мільйонів" доби великої індустріалізації".