Напишіть твір-роздум у формі структурованого есе тема одні стверджують що Від долі не втечеш І що судилося те і має статися інші заперечують їм щастя в наших руках і як напишемо так воно і бути як говорить Ліна Костенко Поміркуйте над власним ставленням до життя якої позиції дотримуєтесь ви

І благословен я був між золотим сонцем і зеленою землею.

М. Коцюбинський

Знесилений хворобою та втомою, мріяв про відпочинок серед природи Михайло Коцюбинський. Його душі була необхідна перерва, під час якої він зміг би набратися сил для подальшої праці. Його новела "Intermezzo" розповідає про відпочинок серед чудової природи. В образі ліричного героя цього твору легко можна впізнати самого Михайла Коцюбинського.

Цей великий майстер художнього слова не писав — він творив. Його повісті, оповідання, новели — дуже яскраві твори. За кожним словом видатного українського прозаїка постає нота. Слова збираються у твір, а ноти — в мелодію. Тому Коцюбинський не просто письменник, він музикант, художник, що створив симфонію прози, в якій відчувається сила кольорів і звуків.

Життя людини... З чим тільки його не порівнювали! А у Коцюбинського, на мій погляд, життя — це якийсь великий музичний твір, мабуть, опера. Бо як же інакше можна пояснити наявність "Intermezzo", невеличкого музичного твору, що виконується між частинами опери. В перекладі з латини "Intermezzo" означає "перерва" або "перепочинок". Письменник вклав у цей музичний термін інший зміст. Хоча Intermezzo і залишається перервою, але не для настроювання скрипки, а для відпочинку душі.

Читаючи новелу, я чітко уявила собі стан ліричного героя. Хто з нас не знаходився в такому настрої, коли не хочеться нічого, крім спокою? Для того щоб позбутися роздратованості, втоми, потрібен відпочинок. Тому ліричний герой залишає місто, разом з його турботами та громадськими справами. їх замінюють ниви, жайворонок, поле, небо, "сонна вода у криниці". Щодня митець поспішає опинитися віч-на-віч з природою, красою якої він милується, силою якої напувається. Природа бере неабияку участь у розвитку сюжету. Вона супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями і думками. Коли вперше він опиняється серед природи, то чує "велику тишу". Але далі поступово з'являються різні поголоси і "тиша" зливається з "симфонією полів". Михайла Коцюбинського називають Сонцепоклонником, тому не дивує читачів те, що ліричний герой більш за все любить сонце, яке для нього є символом добра і любові. Коли митець жив у місті, він не помічав сонця, тому атмосфера на початку твору похмура. Але ось сонце з'являється у житті героя, надає іншого смислу його буттю, змінює настрій, погляди.

Оповідання „Ніч перед боєм“ — перший твір у воєнній творчості О. Довженка, у ньому художньо узагальнено картини війни початкового періоду. Адже в основній частині твору розказано про події 1941 року, коли нацистські війська ступили на українську землю.

Твір має своєрідне обрамлення: перед першим боєм молоді бійці запитують знаного героя Петра Колодуба про те, що формувало його характер, навчило бути мужнім та безстрашним. У відповідь чують таку розповідь.

Наша армія відступала. На страту ворогові залишалися сотні тисяч українців: діти, жінки, старі. Сплюндрована Україна плакала їхніми гіркими сльозами, бо на той час ніхто не міг захистити її перед виродками-нацистами. Петра Колодуба та його однополчан перевозили через Десну двоє рибалок — діди Платон та Савка, саме зустріч із ними перевернула свідомість чоловіка, зробила із колишнього колгоспного садівника безстрашного воїна. Зовні стримані, навіть суворі діди своєю поведінкою виражають жаль та зневагу до воїнів, які не здатні боронити Вітчизну, тікаючи від ворогів. Старі уникають різких звинувачень, але їхні мудрі міркування, гіркий відчай, спогади про власних синів та онуків, скупі чоловічі сльози збурюють у душах солдатів бурю емоцій: „Життя-бо-ваше вже, а не моє... Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої... А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!“ Нікого не залишають байдужими слова діда Платона Півторака: „Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга, як Десна ось, третя, як калюжка — по кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив“. Тому не дивно, що на інший берег Десни потрапляють здебільшого уже не перелякані парубки, а відчайдушні воїни, готові зустрітися з ворогом сам на сам.

Найбільш зворушливим я вважаю епізод твору, коли Колодуб довідується про подальшу долю дідів-рибалок. Виявилося, що молодий танкіст Іван Дробот, який звернувся до героя із запитанням, — онук діда Савки. Він і повідомив, що старі загинули через годину після прощання з радянськими солдатами: німецькі вояки змусили перевозити їх через Десну, й діди потопили човни із ворогами, загинувши разом із ними...

Таким чином, Олександр Довженко показав простих селян мудрими, непокірними, безстрашними, мужніми героями, справжніми патріотами. Своїм твором автор прагнув загострити почуття ненависті до ворога, закликав до останнього подиху боронити кожен клаптик рідної землі.

Я вважаю, що оповідання Олександра Довженка є дуже актуальними а наш час, адже вони виховують любов до Батьківщини, готовність стати на її захист, шанобливе ставлення до рідного народу, сприяють формуванню національної свідомості та почуття гордості за героїв України.

У 1945 році Довженко записав у щоденнику: „Закінчилась світова війна. Я хочу працювати. Я хочу вірити до смерті, що вже не потрібні будуть людству... генерали. Що буде мир. Що не потрібні будуть герої мученики“. Віримо в це і ми!