Твір. Що мене вразило в повісті Шпага Славка Беркути

кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.

кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.

зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.

у юних закоханих є союзники.

перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.

залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.

трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.

гуцули — оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психологією. глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води.у повісті гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі
вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. а за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали,
що проводжають людину в інший, кращий світ.

властиве було також гуцулам почуття прекрасного. вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунками, майстерно і зі смаком
оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. а любов до музики, коломийок, які гуцула все його життя! здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі — від сивого
шумливого черемоша до старої гуцулки. добре вміє фати на флоярі іванко. складає й співає пісень і марічка своєму іванкові. вони з'являються в неї ніби самі по собі.і ще одна дуже важлива риса характеру гуцулів. вони народ гордий: захищати гідність роду, честь родини наказує їм голос предків.гуцули
— справжні діти природи, яку вони сприймають як живу істоту, чарівну і загадкову. деякі люди розуміли світ духів, уміли ворожити, вірили в силу слова, в чародіїв, що бурю, град, громи. тому в повісті невипадково живуть і нявки, і чугайстер, і градовик юра, і відьма хима. демонологія в повісті — це
світосприйняття гуцула.