Що робить людину сильнішою за твором іван сила

Володимир дрозд "білий кінь шептало"-проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. з метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. на нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. не раз на це зверта я увагу і степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. коли ж стався злам? є в оповіданні вражаючі епізоди. ось один із них. босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . на мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. й волі».оповідання «білий кінь шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання в. дрозда набуває актуальності. сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова! ) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. символічно звучать останні рядки твору: «під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною » образ білого коня шептала — алегоричний. він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

кохання є основою життя будь-якої людини. це почуття, яке дарує сили на подолання перешкод, надію на щасливе майбутнє, віру в себе. саме таке кохання відчували один до одного герої повісті м. коцюбинського «дорогою ціною». та, як то кажуть у народі – «хто не має кохання, той не знає і горя»,

з самого початку своєї трагічної оповіді письменник примушує нас захоплюватися остапом і соломією, співчувати їм і переживати за них. ці молоді люди щиро кохали один одного, але щастя не мали, бо спочатку їх розлучив бездушний лях, а потім господар і зовсім став погрожувати остапові позбавленням життя.

у центрі повісті до останніх її сторінок залишалися ці герої – молодий та сміливий парубок остап і заміжня жінка соломія. доведений до відчаю остап врешті-решт вирішив втекти з рідного села і відправитися на пошуки кращої долі. соломія була дуже засмучена звісткою про намір її коханого парубка втекти з села і відправитися аж за дунай. «тікаєш, покидаєш мене. і отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». та безмежна любов соломії до остапа все ж перемогла її почуття: вона вже погодилася на все і прийняла рішення, наче відірвала від свого серця шматок: «тікай, остапе, тікай, серце». а згодом вона й сама вирішила втекти разом з коханим.

і як же треба було кохати, щоб покинути, хоча і не дуже радісний, але все ж таки рідний дім, щоб залишити відносно спокійне життя і відправитися за дорогим і єдиним остапом. яку ж треба було мати вірність, щоб піти назустріч невідомості, неймовірним труднощам і небезпекам, щоб піти світ за очі, аби тільки бути поряд зі своїм коханим.

на які тільки вчинки, вигадки і хитрощі здатна жінка, яка віддано і щиро кохає. ось і соломія обстригає свої коси, перевдягається у чоловічу одежу, а свій жіночий одяг, який зняла з себе, викидає у ставок коло села. відчайдушної сили цій дівчині надає кохання, і соломія стає справжньою героїнею. під час небезпечного подорожу вона не розгублюється у найскладніших ситуаціях, вона скрізь рішуча, вміла і спритна. вона знаходить в собі сили не перелякатися і не розгубитися, вона перев’язує остапа, коли того ранять, саме вона шукає його в плавнях і врешті-решт врятовує.

але найбільш героїчна вдача соломії проявилася після арешту її коханого остапа. вона віддала все, що у неї залишалося, але це не його врятувати. та соломія не западає духом, гарячково шукає вихід з ситуації і, здається, знаходить. але її надзвичайно сміливому плану не судилося збутися. рятуючи свого коханого від неволі, ця непересічна жінка загинула у бурхливих водах дунаю.

протягом усієї повісті ми захоплюємося соломією, її нежіночою відвагою, мужністю та вірністю, самовідданістю та здатністю на самопожертву. і хоча почуття остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж зрозуміло, що він щиро кохав соломію. а зостарівшись, в гудінні вітру він усе чув соломіїн поклик: «остапе! ».