Дуже часто, спілкуючись з людьми, ми квапимося зі своїми висновками щодо них. Зверхнє ставлення до людей та неспроможність розібратись у тому, хто що собою представляє, може обернутись поганими наслідками для нас самих. Часом ми сприймаємо зовнішній фасад за справжню суть людини, та одразу вішаємо свій ярлик, так до кінця не розібравшись, ким насправді вона є. Звідси – закономірне розчарування, навіть почуття, що тебе зрадили, тощо при подальшій взаємодії. Звідси й те, що ми часто відштовхуємо людей, зовні непривабливих та багатих душею. А найгірше, що й самі починаємо перейматися лише тим, як виглядаємо зовні, замість того щоб по-справжньому вдосконалюватися.
Як показує життя, треба дивитись глибше та намагатись утриматись від оцінки людини, не пізнавши її краще. Не дарма кажуть, що людина пізнається за вчинками, а не словами та образом, що вона намагається створити для оточуючих. Досить згадати панночку з повісті «Інститутка» Марка Вовчка. При першій зустрічі вона вразила дівчат-кріпачок своєю красою, та потім виявилася жорстокою та недалекою людиною.
Ще один яскравий приклад – політики. Людина справляє позитивне враження на свій електорат «правильними» словами та ретельно створеним іміджем, над яким працюють десятки політологів-піарщиків. Але якщо простежити її реальні дії, що можна легко встановити, ким насправді є політик та які цілі переслідує. На превеликий жаль, багато людей не можуть (або просто не бажають?)розібратись у суті справи. Звідси – тисячі «принижених» та «ошуканих» виборців.
Особисте невігластво та лінь є основними проблемами при спілкуванні та взагалі взаємодії між людьми. Таким чином, небажання зробити простий аналіз призводять до катастрофічних наслідків не тільки на особистісному, а також на суспільному рівнях. Можна скільки завгодно перекладати відповідальність на інших, але насправді, десь у глибині душі ми розуміємо, що самі ускладнюємо своє життя, пускаючи в нього «порожніх» та непотрібних людей, які пускають пил в очі, насправді маючи гнилу душу.
Можливість робити висновок щодо конкретної людини, завжди пам’ятати, що саме її вчинки вказують на суть особистості, що дешева «мішура» легко зникає, як тільки наступає критичний момент – саме ці критерії допомагають залишити в своєму оточенні та громадському житті найбільш гідних та зрілих людей, які спроможні зробити наш світ кращим.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Визначте художній засіб в рядках: Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, / І зелені луги й солов'їні гаї,
Він уперше заявив про себе як поета, видавши невелику збірку поезій, що мала назву "Кобзар", яка стала символічною і дала друге ім'я поетові.
Із полум'яних творів Кобзаря весь світ дізнався, що є така прекрасна країна — Україна, з IT чудовим, добрим, роботящим народом, прекрасною мовою, піснями, героїчною і трагічною історією.
Тарас Шевченко підніс українську мову, поезію до світового рівня. Про неоціненну роль великого поета в цьому написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова", який присвятив пам'яті Т. Г. Шевченка.
Наша мова — то чудовий діамант, що лежав на дорозі, прибитий пилом, ніким не поміченим. Але знайшлася людина, яка підняла той скарб, витерла його від пилу і вставила у коштовний вінець. І сталося диво — камінь той засіяв ясним промінням, дивуючи весь світ своєю красою. Людина та — Тарас Шевченко, а коштовний діамант — то наша мова.
Син своєї землі, великий поет із болем і співчуттям писав про рабське становище покріпаченого рідного народу і свій талант присвятив боротьбі за його визволення:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Величною і трагічною постає історія України зі сторінок поетового "Кобзаря". Автор прославляє лицарів-запорожців — оборонців народної волі, борців за свободу рідної землі.
Гайдамаки, які царськими істориками або замовчувалися, або спотворено зображувалися як розбійники, злодії, "пятно в нашей истории", в поезії Шевченка — мужні народні месники. Завдяки йому "розбійники" стали героями.
Особлива тема у творчості поета — доля його рідної землі, доля України. Скільки прекрасних поетичних шедеврів оспівують невимовну красу української природи:
Здається — кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро Та наша славная Вкраїна. Але, пишучи із замилуванням про красу рідної природи, поет ніколи не забував про страждання пригноблених людей, що жили на тій землі. Усі його думи і помисли — про визволення рідного народу від віковічного ярма, про оновлення землі, де
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати
І будуть люде на землі!