Доведить що Галина мама повела себе мудро й делыкантно коли Федько Котигорошко прийшов за голубою куницею (Вытька + Галя)

Дивний школяр 
Двох онуків дід старий 
Посадив на руки 
Та й розказує казки,
Слухають онуки. 
Раптом менший запитав: 
— А скажіть, дідусю, 
Ви ходили в перший клас? 
— Та ходив, Павлусю.— От був номер! — малюки 
Сміхом залилися, 
— Як до школи ви прийшли 
З бородою й лисі.

Найкраща мова
Йде синок до школи вперше. 
Пита батька мати: 
- Якій мові ми синочка 
Будемо навчати - 
Українській чи російській? 
Обидві ж хороші. 
- Хай вивчає ту, якою 
Печатають гроші.

Зразковий предок
Як зразковий предок, та близька людина,
батько витягнув щоденник із портфеля сина.
Відкриває, там оцінок як у полі гички,
пара трійок, кілька двійок, решта — одинички.
Подививсь на сина скоса, синок здогадався,
і під стіл від артрозносу евакуювався.
Вилазь звідти, каже батько, вилазь буде краще.
Ну і в кого ж ти вдалося отаке ледаще?
Неохоче полоненник вибрався з під столу,
— так то ж я знайшов твій щоденник і носив у школу,
показав, щоб наш учитель більше не чіплявся,
у кого я такий олух ледачий удався.  

Гумореска про братів молодших
— Зараз, дітки, — каже вчитель,
— будем твір писати про братів молодших наших
 — птахів та звіряток,
про пернатих наших друзів і чотириногих.
От Володя і нашкрябав, сам, без до
 «Ми із татом у суботу йшли по лісосмузі
 і підстрелили з берданки
трьох пернатих друзів.
Біг ще друг чотириногий,
 тільки дуже спритний,
як шурнув у кукурудзу
— не вдалося вбити.
Все одно у нас в коморі м'яса є багато:
брата меншого в неділю вполював мій тато.
 А наступної неділі підем на лисичку.
Гадом буду, як не встрелим бісову сестричку».

Гумореска про грамотних дітей
Як це добре, громадяни,
Мати грамотних дітей!
— Яких знаєш писателів? —
Пита сина Ялисей.
— Пушкін.
— Гоголь.
— Достоєвський.
— Горький, Мамін-Сибіряк.
— Ну а далі далі, синку.
Лев Толстой, Гюго, Бальзак. —
Ялисей зрадів: — Прекрасно! —
Ось ми й вияснили так,
Що на вулиці Толстого
Я в пивній забув піджак.

Школярі в гуморесках
Петя Коржик той, що ходить до третього класу,
Листа в село накарлякав дядькові Панасу.
—Добрий день вам любий дядьку, я ходжу до школи,
Ми чули, що ви на тім тижні свиню закололи.
Ми вас просимо у гості мама, я і тато,
І всі разом на вокзалі будем зустрічати.
На пероні між людьми я вас перший побачу,
Держіть в руках банку смальцю і ногу свинячу. 

Ідейно-художній аналіз «Пісня про рушник» Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль. Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.