Твір мініатюра на тему Війна-трегедія людської долі

На згадку про загиблих і тих, хто вижив, щорічно 11 квітня у всьому світі відзначається Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів. Ця дата була обрана і затверджена ООН не випадково. Вона була встановлена в пам'ять про інтернаціональне повстання в'язнів концентраційного табору Бухенвальд, яке сталося 11 квітня 1945 року.

     У невеликому залі зібралися колишні в'язні фашистських концтаборів, представники влади, громадськість, молодь. Члени Молодіжної дорадчої ради при міському голові зробили невеликий екскурс в історію. На екрані спливали фотографії «фабрик смерті»: Бухенвальд, Майданек, Освенцим, Равенсбрюк, Маутхаузен, Дахау, Саласпілс, Треблінка... В ході зустрічі прозвучали страшні цифри: в концентраційних таборах утримувалося близько 20 млн. чоловік з 30 країн світу. 12 млн. чоловік було знищено фашистами.

    Свідки трагічних подій Другої Світової війни ділилися своїми спогадами з молоддю. Представники влади та гості говорили про необхідність пам'ятати історію та її уроки.

    Ми зобов'язані пам'ятати про одну з маловідомих трагедій Другої Світової війни - трагедію колишніх неповнолітніх в'язнів фашистських концтаборів. Тоді їх життя, здоров'я, працю використовували в концтаборах, на військових заводах, сільськогосподарських підприємствах. Діти ставали заручниками, донорами, біологічною сировиною для злочинних «медичних експериментів».

    Після закінчення війни в'язнів вдома чекали нові тяжкі випробування. Тоталітарний сталінський режим безпідставно оголосив їх зрадниками, посібниками ворога. Вони не мали права вступати в спеціальні та вищі навчальні заклади, були позбавлені соціального захисту з боку держави на відміну від їхніх побратимів по нещастю інших країнах, які боролися з фашизмом.

     Молодіжна дорадчих рада при міському голові від імені школярів міста привітала всіх присутніх з цією пам'ятною датою. Висловила подяку ветеранам за мужність и стійкість духу, волю до перемоги і життя. Побажала всім міцного здоров'я, душевного тепла, щастя, миру та благополуччя. Нехай завжди над нашою країною буде мирне небо!

Объяснение:

Чи спростилися би стосунки

Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.

Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.

Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?

Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!

Катерина – особистість з яскраво окресленими індивідуальними рисами характеру. Вона не така сильна натура, як Ганна. Для неї в житті головним було лише кохання та честь, віра в кохану людину , заради цього вона терпіла всі свої біди й поневіряння. Втративши сенс свого буття, вона не бачить іншого шляху, навіть син не стримує її від чергового гріха – самогубства .

Ганна зосереджується на любові до дитини. Вона самозрікається в ім’я сина, любов до нього перемагає все інше. Їй властивий “тихий героїзм”. Наймичка натура цільна і, у певному розумінні, ідеальна й індивідуалізована. Вона ”безвинна” жертва суспільних обставин, що спокутує все життя свій гріх.