Украинская литература, 7 класс, очень нужна ваша

ответ:6.1-в,2-а,3-г,4-б.

7.б.

7)б

От і настав вересень. Це знаковий місяць для Марійки і Костика, бо саме у вересні Марійка полюбила Костика. Тепер він десятикласник, а вона дев’ятикласниця. Вони думали, що було б добре поїхати кудись знову. 2 Кость не проти подорожей з Марійкою, але кожна подорож дає додатковий досвід. Може, довгі подорожі не лише щось додадуть, а й віднімуть? “Кохання — це пір’їнка невідомого. Подув — і нема. Кохання — це обмін серцями. Бо коли хтось не віддає свого, від нього слід якнайхутчіш тікати. Кохання — це волосина, загублена нею і збережена ним. Це те, що противиться зоднаковінню. Не вписується у визначення. Подібне, як і в більшості людей. Характерне лише для тебе. Кохати — означає пожбурити в найдальший куток маску тигра чи лисиці”. 3 Кость і Марійка попридумували собі нові імена. Кость був Левом, а Марійка, окрім Неспокійки стала ще й Мисливчиком. Тепер вони мали ще декілька прізвиськ: Ромео і Джульєтта, Неспокійко і Неспокійка, Левчик і Мисливчик. Як добре, що вони помирились! Коли вони були посварені, то говорили різними мовами – зовсім не розуміли один одного. 4 Марійчина мама плакала. Марійка не могла зрозуміти чому. Вона запитала у неї що трапилось, бо підозрювала щось недобре з татом – від нього давно не було звісток. Виявилось, що мама скучила за татом. Марійка зрозуміла, що це зовсім як у них з Костиком. Вони ще довго говорили з мамою, а слухав їх лише місяць. 5 Марійка розповідала Костику про мамину депресію, хандру. Костик пояснював це внутрішніми конфліктами, які так чи інакше час від часу з’являються в кожної людини. Далі вони продовжили говорити про всілякі дрібниці, про які говорять закохані і ласкаво називали один одного вигаданими прізвиськами. 6 З Миколою коїлось щось недобре. Після тієї сварки з Костем їхні стосунки сильно змінились. Тепер їх не можна було назвати друзями. Крім того Микола зрозумів, що йому подобається Марійка. В нього з’явились думки якось посварити Костика з Марійкою, але як він не знав. 7 Микола наважився і зізнався Марійці в коханні. Марійка зовсім не очікувала такого від Миколи. Невже таке міг сказати Микола, друг її Костика? А може це Костик її перевіряє? Тим не менш вона різко відмовила Миколці і пішла. 8 Марійка не могла зрозуміти, що могло означати Миколчине зізнання. Він же друг її Костика, хіба ж ні? А може це справді перевірка її Костика? А може б і варто було дозволити йому трохи позалицятися? Та ні, Костик її б ревнував, а цього допускати не можна. 9 Після розмови з Марійкою Микола пішов до лісу. Його душили сльози. Він не розумів чому Марійка обійшлась так жорстоко з ним. Чому не відповіла йому м’якіше? Він ще більше почав заздрити Костику і вирішив якось йому помститись. Йому просто набридло, що його друг (а чи друг тепер?) кращий за нього у всьому: і в навчанні, і в футболі, і дівчину має.

Объяснение:

Відповідь:

Є у творі образ, який викликає у мене симпатію. Це образ Івана Іскри, сина Остряниці. Він кохав Марусю, але не говорив їй про свої почуття, бо знав, що вона любить Грицька Бобренка. Л. Костенко змальовує його як людину благородну й правдиву, здатну на сильні почуття. Коли почався суд над Марусею, саме він їде до гетьмана Б. Хмельницького просити про помилування, адже розуміє значення поетичного слова для історії. Та письменниця не тільки романтизує цього персонажа, а й не приховує той факт, що саме Іскра був причетний до доносу на Івана Мазепу. Тому ті, хто вважає Івана Мазепу зрадником, Іскру називають героєм. Відтак, для тих, у чиїй уяві Мазепа — патріот, Іскра постає зрадником.

Пояснення:

Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.

«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).

Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за до до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:

«І знов земля кипить у боротьбі,

І знову я належу не собі».