Алегорыя байки Жаба та Выл

Про потоп на землі

Люди грішили, не слухали Божих настанов, тому Господь вирішив їх покарати — знищити рід людський через всесвітній потоп. Тільки благочестивому Ноєві сказав він, щоб той збудував великий корабель-ковчег, посадив туди свою сім'ю і взяв «усякої тварі по тарі» — тварин, птахів, різної живності.
Ной так і вчинив. Розпочався дощ, який тривав сорок днів і сорок ночей. Усе було затоплене. Довго плив корабель по водній пустелі. Ной випустив ворона, той політав-політав і повернувся — немає суші. Через тиждень випустив Ной голубку, і та повернулася. Ще через тиждень голубка принесла зелену гілочку. Це означало, що земля близько. Вийшов Ной на сушу, і від нього розпочався новий рід людський, а від тварин, що він випустив, — їхній рід.

Притча про загублену овечку

Притча про загублену овечку — моя улюблена. З неї я дізнаюся, якою великою цінністю ми є для Христа. Притча вчить мене не втрачати надію на ння друзів та рідних. Той, Хто відправився у пошуки, — обов’язково знайде загублених! Бо Він — не звичайний пастух, а Всемогутній Бог, Який не тільки знає де знаходиться загублена овечка, а бачить і розуміє її страх перед небезпекою, може назавжди зцілити рани, заспокоїти тривожне серце та покласти знеможену на міцні плечі, щоб нести, коли та не може йти. Притча вчить мене довіряти моєму Доброму Пастирю.