напишіть власну невеличку історію з головним героєм повісті Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили"​

Жирним шрифтом виділено оригінальний текст Олександра Гавроша.  

  Одного разу Івана провідав навіть карлик Піня. Він простягнув хворому кіло вівсяного печива, насторожено зиркаючи на Пандорського. Той тільки задоволено підкручував вус.

  Але найбільші метаморфози відбувалися поверхом нижче, де лежав агент Фікса.

  Ледь оклигавши, він попросив у медсестри олівця та зошита й почав час від часу занотовувати   короткі фрази. Робив  це потай від усіх вночі при світлі місяця. Коли кілька аркушів таким чином списав, взявся написане перечитувати й креслити. Врешті незакреслене переписав ще раз на чистому аркуші й наступного ранку по до палати Івана Сили.

  Після привітань  сів на стілець під високим вазоном і розгорнув свого аркуша:

  - Іване, до мені з деякими питаннями  кросворду.

  - Із задоволенням...

  - Назва копитної тварини, що збігається з назвою міста тут, у Франції.

  - Тур,- майже не задумуючись, сказав Іван.

  - Країна, у назві якої маленький кінь сховався за двома однаковими буквами.

  - Японія, - ще швидше, ніж першого разу, відповів силач.

 "А щоб тебе японець переміг", - подумав Фікса й знову заглянув до аркуша:

  - Хто двічі народжується. Ну, крім нас з тобою,- пожартував Фікса, хоча видно було, що йому стає не до жартів.

  - Птах.

  Гість усе ставив запитання, а Іван усе на них відповідав. Зрештою залишилося в агента останнє:

  - З яким деревом має спільне коріння агент 007?

  Іван замовчав. Він навіть очі завірив.  Так здалося гостеві, й він повеселішав: " Таки хоч на одне запитання цей велет не зможе відповісти. Це йому не цвяхи долонею забивати..." Фікса знов зосередився на Іванових очах, а ті з іронією ніби говорили йому: "Підведись, оглянься". Обернувся - о жах, він сидів... під фікусом!

 Фікса більше не подивився на Івана, не попрощався з ним, а повільно почвалав до своєї палати: "От тобі перевірив інтелектуальні здібності циркача. Маєш , Фіксо, фікуса, а може  й дещо гірше, яке починається на "фі" . Як потрапив на своє ліжко, не пам'ятав.                          

  Коли він очуняв, то три дні тільки плакав і просив у всіх вибачення. Далі став писати листа світовій громадськості. Згодом написане спалив посеред палати, чим не на жарт налякав інших хворих. Тиждень після цього мовчав, не відповідаючи навіть на запитання лікарів.

  А одного ранку встав, назвав себе проповідником Фікусом, закутався в простирадло, через вікно переліз на дерево, і тільки його й бачили…

Назва: «Поломінний день»

Автор: О. Теліга.

Рід: лірика.

Вид: громадянська.

Тема: розповідь про долю та життя рідної країни письменниці.

Ідея:  державне самоствердження країни.

Художні засоби:

Порівняння: день мерехтить, як пломінь; мов прапор в сонці; мов невтомний сокіл; підхопить, мов піщину.

Епітети:  день прозорий, рухливий натовп, найгостріше слово, запального квітня, на  землі байдужо-непривітній, далечінь безкраю,

Метафори: душа горить,  застиглі і покірні води.

Оклики ритор.: і тому росте, росте прокляття!

Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.