Суботик від пана пляшкера вже ніколи не піде

Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки заїхав під верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Добре виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Мірошник уже насипав борошном його мішки. Запрягши волів, Лаврін ненароком подивився на Рось і побачив дівчину. Він почув, що вона ніби освітила всю його душу, неначе сонце і побігла на гору зіркою. Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув цабе на пригорок за дівчиною.  По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

Історія написання «Чому, сказати, й сам не знаю…» Поезія А. Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю…» живе в народі також як пісня під назвою «Стежина» (музика П. Майбороди). Усі сходяться на тому, що це — перлина української літератури, шедевр поета-патріота. Догорало чисте багаття його життя. Фізичні сили покидали Малишка, а розум, поетична пристрасть палахкотіли вогнем слова. «Стежина» створена 8 лютого 1970 року — за вісім днів до кончини поета. Це останній відомий твір Андрія Малишка, його лебедина пісня.