шевченко написав дуже багато віршів. та найбільше мені сподобався вірш «садок вишневий коло хати». вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . написаний попри всі заборони писати у 1847 році в с.-петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю.
цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі:
садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
плугатарі з плугами йдуть,
співають ідучи дівчата,
словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. не забувати українські звичаї. коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом .
від вірша віє спокоєм і впевненістю . ми уявляємо собі той вечір, чарівний спів солов’я, задушевні українські пісні дівчат, що линуть у вечірній тиші. вірш коротенький, але в ньому дуже точно переданий колорит саме українського села:
затихло все, тілько дівчата
та соловейко не затих.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Запитання по твору "Тев'є Молочар". Хто оповідач у творі? Книга, яку дуже поважає і постійно згадує Тев'є?
Усі літописи акцентують увагу на особливій гостинності наших пращурів, їхній задушевності. Відсутність загостреного прагматизму, можливо, є причиною відсутності в світі бізнесу надбагатих українців, на відміну, скажімо, від вірменів та греків. Не будемо оцінювати цієї якості ані позитивно, ані негативно, лише констатуємо, що вбачання сенсу життя винятково у задоволенні матеріальних людських потреб – то є обездушеність.
Давні східні мудреці стверджували, що душа в сто тисяч разів легша за розум, але настільки ж вона й сильніша за нього. Душа, на їхню думку, наділена світлом, яскравішим за світло сонця й місяця.
Зовнішній світ людини – Всесвіт, якому немає ані кінця, ані початку. Внутрішній світ людини – душа. Якщо життя людське обездушене і, відповідно, обездуховлене, воно безглузде.
Одуховлення українського побуту є просто вражаючим! Наші діди й батьки зберегли-таки цю возвеличуючу душу "архаїку”: заносити до хати Дідуха, водити "козу”, стукати на свято Маланки обушком сокири по дереву, аби воно вродило, святити крашанки або писанки, міряти до одвірка дітей на зріст, настоювати купелі з любистку, клечати зіллям домівки...
Не будемо слухати нарікань, які сиплються на українців звідусюди! Не будемо слухати слів, які розвивають і без того розросле в українцях почуття меншовартості! Складемо подяку нашому роду красному, народу пречудовому! Подякуємо йому за те, що живучи у безкінечному Всесвіті, він надавав своєму життю особливого забарвлення – українськості.
Аналізуючи міфологію наших предків, розумієш, чому неодмінно повинна була бути обожнена вода. Якими ж дивовижними властивостями вона наділена! Вода може стати твердою – замерзнути, вона може стати парою. Вода розмикається, коли в неї занурюється інший предмет, і змикається. Вода стає дзеркалом, вона має найпростішу формулу: Н 2 О.
Обожнена вода була відома нашим предкам під іменем Дани. Цим іменем позначені найважливіші наші ріки: Данапр (Дніпро), Дністер, Дон, Дунай, Донець. А слово "дно” є ніби відлунням слова "Дана”.
Учені вважають, що немає на землі племені, котре не вважало б воду за матір всього сущого. В українських міфах зазначається, що світ сотворили цар Вогонь і цариця Вода.
Якщо пригадати, що людська плоть складається переважно з рідини, що хімічний склад людської крові близький до складу морської води, що без води людина гине набагато швидше, аніж од відсутності їжі, то твердження про ототоження води з життям є переконливим.
По багатьох наукових і літературних джерелах розкидано безліч інформації про богиню води Дану та про обряди на її честь, які справлялися по всій території розселення наших пращурів.
Як невідривне життя від води, так нерозривні українці з піснями. Адже вздовж річок розселялись споконвіків нащі пращури, набираючись від води життя, затятості, цілеспрямованості. Ось лине карпатська коломийка, засьорбуючись потічками. Ось галицька пісня то підноситься, то западає, облямовуючи землю. Ось волинська мелодія, вона уривчаста, бо в неї вплетено тужливі звуки сопілки. Проте найбільшої сили українська пісня набирає від Дніпра. Розмірковуючи над цими явищами, починаєш розуміти природу української пісні і природу української душі
Объяснение: