Яка з пісень А.Малишкова покладена на музику​

Новий Мерин

Объяснение:

ответ:Новий Мерин

Удачи)

Відповідь:

Перш за все у повісті А.Чайковського "За сестрою" немає такого героя як Остап Вишня. Є козацький ватажок Остап Тріска, але для нього Павлусь був ще дитиною, а сам Остап Тріска загинув під час нерівного бою з татарами. Тому ніяких порад вінПавлусеві не давав. Був у творі ще один Остап - невільник Сулеймана-ефенді, але прізвище його Швидкий. Ось цей чоловік радив Павлусеві: не перечити татарам, не бути зухвалим, низько кланятися і хитрити, не намагатися втікати, а якщо вже так кортить, то чекати слушної години, нариклад, коли на татар нападуть  козаки.  

Пояснення:

цитата: — Нічого. Підмовляв мене на бусурменську віру, та я не хотів... Я говорив з ним, як з людиною, а то звір.

— З ними не можна просто балакати, як з нашим братом; з ним треба хитрити, низько кланятись...

— Але ж я першої ночі втечу, — відповів Павлусь. — Дорогу я знаю добре і з коня не впаду.

— Не роби того, нерозумна дитино! Вони тебе вб'ють або продадуть першому ліпшому татаринові. Ти слухай, будь покірний, то пан тобі простить... Ти вижидай кращої пори.

— Аж до смерти...

— Ні, не до смерти. Тут можуть леда день набігти запорожці! От такої хвилини всі християнські бранці ждуть, як . Тоді пора втікати...

Відповідь:

як варіант:

-Добрий день, Климе! Скажи, що тобі запам"яталося з довоєнних років твого дитинства

- Добрий день! Я часто згадую як ми дружно жили з моїм дядьком Кирилом, як я чекав його з чергування, як господарював при цьому самостійно: варив запашну юшку, прибирав у кімнаті, як радів моїй успіхам у навчанні дядько.

- А що ти  пам"ятаєш про вихідні і святкові дні ?

- О! Це був найкращий час. Дядько одягався  в білі брюки, білі парусинові черевики і блакитну сорочку. а мене одягав в матроський костюм з безкозиркою, в нові сандалі і ми разом йшли до магазинів по морозиво та цукерки. Це були мої улюблені цукерки - такі смугасті "Ракові шийки"!

- Я знаю, що смерть дядька тебе приголомшила, а що ж ти робив, коли фашисти розбомбили до того ще й барак?

- Так, це був нелегкий час. Мені прийшлося шукати десь інше житло. І я знайшов притулок у маленькій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова. У неї були товсті кам'яні стіни,а ле геть чорні від кіптяви. Зате у ній була кругла чавунна грубка-"буржуйка" і з мебелі лише старий стіл.

- Хто в цей час підтримав тебе ?

- Мої друзі, а особливо один з них - Зульфат Гарєєв. Це саме він допоміг  викурити з вагової пацюків, що знахабніли геть чисто і не давали мені вночі спати. А потім ми разом наносили тирси і товсто вслали нею  підлогу, щоб не тягло з підвалу. Знайшли в барачному сараї старе ліжко, перенесли його мого нового поешкання, наносили для постілі сіна.

- Я знаю, що у своєму новому домі ти дав прихисток своїй першій учительці. Як це сталося ?

- Так, одного разу зовсім випадково ми з Зульфатом потрапили на базар - завернули туди, тому що нас зацікавив дивний гвалт. То люди намагалися обміняти все, що у них цбуло цінне на продукти в якогось здорованя. Поряд з натовпом ми помітили Наталю Миколаївну. Вона тримала на руках зовсім крихітну донечку-немовлятко. Як ми зрозуміли наша вчителька намагалася виміняти хоч на якісь харчі свою найкращу  святкову сукню. Цю сукню ми пам"ятали ще зі школи. Наталя Миколаївна одягала її лише двічі на рік, хоч вона їй дуже личила. Вчителька відмовилася обмінювати сукню і попросила нас її провести. По дорозі ми розговорилися і запропонували перейти жити до мієї кімнатки, тому що вчителька фактично залишилася з малою дитиною під голим небом.

- Це вона запропонувала тобі йти по сіль ?

- Ні, ну що Ви! Якби Наталя Миколаївна дізналася про наш з Зульфатом план, вона нізащо бне відпустила мене!  Думка піти по сільдоСлов"янська прийшла мені у голову. Я чув як той дядько на базарі казав "сіль біла слов"янська", бачив як за жменьку солі люди готові були віддати багато чого, а в Слов"янську сіль лежала брилами прямо під ногами - так казали. От я й подумав, що було б непогано роздобути і принести тієї солі.

- І як пройшла твоя подорож?

- А це ви можете дізнатися, прочитавши твір Григора Тютюнника

Пояснення: