Установи відповідність між героями й рисами, які вони уособлюють у творі: 1. Лисиця ( «Щука» Л.Глібова) 2. Запорожці («Запорожці у короля» С.Руданського) 3. Муха ( «Муха і Бджола» Л.Глібова) 4. Туристи ( «Заморські гості» П.Глазового) А. Прагнення працювати; Б. хитрощі, корисливість; В. винахідливість, культурність; Г. гідність, кмітливість; Д. пихатість.

Відповідь на запитання

1. В

2 Б

3Д

4 А

☰▲ Вгору

"Гуси-лебеді летять" (Михайло Стельмах). Розділ дев'ятий

ВсеТекстВідгуки (0)

Михайло Стельмах

ГУСИ-ЛЕБЕДI ЛЕТЯТЬ...

Повість

Читайте попередній - восьмий - розділ повісті Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять"

РОЗДIЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Справи мої пiшли вгору: у цьому ж навчальному роцi мене вiдзначили й перевели в третю групу. З такої нагоди вчителька сказала дуже сердечнi слова, нахвилювавши ними себе й мене.

Вдома батько здивувався успiхами свого отряхи, заховав у пiдрiзанi вуса посмiшку й сказав:

- Коли так, то хай буде не гiрше... Наука наукою, а чоботи бережи. Мати ж знову зажурилась:

- Що тiльки буде з цiєї дитини?

А я взявся писати п'єсу. Напевне, прочитавши цi слова, не один читач поведе правим чи лiвим плечем i засумнiвається: чому саме п'єсу, а не вiршi? На все, як сказав один фiлософ, є свої причини. Були вони й на п'єсу.

Цiєї зими в нашому селi вперше заговорили про "тiатри". Що воно таке, нiхто не мiг толком пояснити, а чутки й поголоски йшли рiзнi. Однi казали, що "тiатри" - це якесь iнтересне з переодяганнями лицедiйство, другi - ет, бiльшовицька вигадка, третi - "люзiон", де пускають в очi i ману, i туман, четвертi - витiвка самого нечистого, бо на сценi в темрявi, буває, з'являються русалки, а iнколи з бочки й чорти вискакують. Хтось навiть чув, що одна п'єса так i називалась "Сатана в бочцi".

Дядько ж Микола пояснив, що "тiатр" - стояща штука, бо там показують гарних жiночок у коротеньких спiдницях. А через те, що в нас тодi носили спiдницi до п'ят, дядьковi Миколi одразу ж перепало за безсовiснiсть од тiтки Ликерiї. На це дядько вiдповiв по-французьки:

, мадам Ликерiє, пардону.

I "мадам Ликерiя", кинувши рогачi, затрусилась од смiху.

Кiлька днiв у селi тiльки й розмов було, що про театр, а особливо загуло, коли комсомольцi почали для вистави позичати в селян стiльцi, лампи, миски, чарки й навiть спiдницi, з яких хитромудре мали виходити старосвiтськi широченнi штани. Цю позичку комсомольцi називали реквiзитом, а хтось iз багачiв пустив поголос, що це - реквiзицiя. I деякi наляканi жiнки метнулись одбирати свої спiдницi, не знаючи, що вони мали слугувати великому мистецтву.

Для мене тодi слово "театр" бринiло i привабливо, i страшнувато: а що, коли й справдi з темряви вискочить чорт? Але тодi цього не трапилось... Це сталося значно пiзнiше...

Отож село по-всякому, але з нетерпiнням чекало вистави. I ось одного дня на стiнах сiльради, комнезаму, споживчого товариства i школи закрасувалися такi оголошення:

Увага! Увага!

Сьогоднi о сьомiй годинi вечора

вперше в нашому селi

буде показано лицедiйство, тобто театр.

Поза межами болю» — повість-поема, написана Осипом Турянським про Першу світову війну, в якій в експресіоністичній манері відтворено досвід автора, пережитий у сербському полоні. Це дебютна книжка прозаїка, вона вийшла друком в перекладі німецькою мовою у Відні 1921 року й отримала розголос у Європі.

Объяснение:

Восени 1914 року, О.Турянського мобілізували до австрійської армії і відправили на сербсько-австрійський фронт, де він потрапив у полон до сербів. Разом з іншими 60 тисячами австрійських вояків його було відправлено етапом через гори Албанії. Це був важкий багатоденний шлях. Мало кому вдалося вижити, від голоду і холоду гинули навіть сербські конвоїри. Лише 15 тисяч полонених врятувалося від смерті. Сербські лікарі серед семи замерзлих полонених помітили якісь слабкі рухи О.Турянського. Його повертали до життя, зануривши в холодну воду — це запропонував земляк, лікар-українець Василь Романишин, який сам незабаром загинув на війні. Пережитий досвід було втілено у художньому творі.