Зробити ідейно- худ. аналіз байки Л. Глібова "муха и бджола". будь ласка​

Лисичка і рак
Зустрілися лисичка і раком. Стала і дивиться як він помаленьку лізеі почала насміхатися:
-- Ну й швидки же ти! Справжній неборак! А скажи мені раче чи справді тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов тай ті посеред хати розілляв?
Може й було таке колись. А зараз більше на брехню схоже.
--Значить ти у нас прудкіший став?
--Прудкіший не прудкіший, а тобі глузуватине дозволю. Давй поб'ємося об заклад, що я швидше тебе до того пенька добіжу.
--Що?що?що?--здивувалася лисичка. ---Ти хотів би зі мною наввипередки бігати?
--Не тільки побіжу, а хоч то ти на один скок спереду ставай, то я швидше тебе на місці буду-- мовитю: рак
Побилися вони об заклад. Лисичка стала на один скок поперед рака, а рак ухопився клешнями за її хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява стоїть. Добігла до пенька та й кличе:
--А ти де Раче?
Нічого не чути.Тай обернулась хвостом до пенька.
--Та ось де я! Давно вже чекаю тебе, аж трохи за пеньок забіг.

 І, мабуть, жодного разу не зрадив він обраній у житті ролі. Відомо, що навіть велике кохання, яке несподівано прийшло в його життя, не змогло переінакшити філософа. Так, Сковорода пішов під церковний вінець, щоб об’єднати свою долю з дівчиною, яку палко покохав. Однак в останню мить, збагнувши, що в такий б зраджує свідомо обрану роль у світі, утікає з церкви. Потім пояснив коханій причини такого вчинку, попрохав не тримати на нього в серці зла. До того ж чесно зізнався дівчині, що для неї життя з ним не було б щасливим, оскільки не уявляє себе біля родинного вогнища.Він прагнув свободи і прагнув нікого в житті не обтяжувати собою. І в цьому розумінні разючий ось такий факт останнього дня перебування Сковороди на цьому світі. За свідченнями сучасників, він був веселим і балакучим, обідав з друзями, читав їм свої твори. А по обіді вийшов з хати й став копати собі могилу. Скінчивши ту роботу, зайшов до кімнати, переодягся в чисту білизну, підклав під голову торбинку зі своїми немудрими пожитками й рукописами й ліг на лавці, щоб уже ніколи не встати. Кончина справді достойна імені великого філософа і його моральних настанов.Так, Сковорода в своєму щоденному житті втікав од світу, ревно беріг свою внутрішню свободу. В такий б утверджував себе як людину, що живе за вимогами й правилами своєї філософії. Але все його складне для розуміння існування має одне просте пояснення: навчительство людей, навчительство свого народу. Позиція Григорія Сковороди і вся життєва поведінка філософа продиктовані його Глибоко патріотичними переконаннями, відлуння яких вчуваємо в ось цих словах: «Русь не руська бачиться мені диковинкою, подібно до того, коли б народилася людина з риб’ячим хвостом або з собачою головою... Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?.. Будь ним... Чи ти лях? Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по род