Чим відрізняється літературна пісня від народної

Бо народну пісню склав народ.

А літературну автор

Відповідь: не завжди люди могли записати народну пісню тому вона передавалась з покоління

в покоління співами які виконував народ. В літературній пісні є автор,а в народній немає.

   Рідною мовою належить вважати мову своєї націїї,мову предків, яка  пов*язує людину з її народом, з попередніми поколіннями,їх духовними надбаннями.

  Людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від   культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань. Для неї вмовкає українська пісня, дума, легенда,перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова.Сьогодні культура і мова виявилися об*єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства.Мабуть,ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...

  Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки,розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патриотизму. Культура мови - це культура нашої души.

Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я... Мальовничий куточок України, тут 27 серпня 1856 року народився Іван Франко в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині в заможній сім’ї коваля Яця Франка.

 Батько вмів кувать плуги, підкови...
Молот слухався його долонь,
Cин ловив отецьке кожне слово
В тісній кузні, де не гас вогонь.
Говорив коваль про кривду люту,
Про життя нестерпне бідняка.
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Скільки він у кузні перемріяв,
Скільки він снаги набрався там,
Щоб за горе мстити лиходіям,
Вказувати правду трударям!

 У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту. 

 І Франко закінчив Дрогобицьку гімназію в старших класах якої вже почав займатися літературною творчістю. Дебютував у Львівському студентському журналі „Друг” у 1874р.
 Мужнів, загартовувався І.Франко, навчаючись у Львівському університеті. З під його пера виходять такі вірші: „Гімн”, „Каменярі” , „Товаришам з тюрми”, що звучали як дзвін на спалах, кликали до боротьби „за поступ, щастя й волю”. Такого сильного революційного голосу після смерті Т.Шевченка Україна ще не чула.