с тестом за новелою "Момент" Пишите те кто знает У творі В. Винниченка запис «Із оповідань тюремної Шехерезади» єА епіграфомБ присвятоюВ підзаголовкомГ першим реченнямД останнім реченням2. За жанром твір «Момент» В. ВинниченкаА оповіданняБ новелаВ повістьГ романД легенда3. Твір «Момент» В. Винниченка написаний у стиліА символізмуБ імпресіонізмуВ експресіонізмуГ неоромантизмуД футуризму4. Шахерезада у творі «Момент» — цеА панночкаБ жовнірВ контрабандистГ кузькаД в’язень-оповідач5. Твору «Момент» НЕ ВЛАСТИВА композиційна особливістьА динамічний сюжетБ наявність діалогівВ розповідь від третьої особиГ напруженість у розгортанні подійД використання пейзажних замальовок6. Тема твору «Момент»А ризиковане життя контрабандистаБ труднощі нелегального перетину кордонуВ утеча революціонера й панночки за кордонГ короткочасна любов у ризикованій ситуаціїД життя українців на початку XX століття7. Прочитайте рядки.Я схопив край її сукні, поцілував і випустив. Вона тихо пішла, а я сидів, і в мені з мукою щеміло щастя… Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі.Ці рядки є частиноюА експозиціїБ зав’язкиВ розвитку діїГ кульмінаціїД розв’язки8. Прочитайте рядки.Ліс ніби помирився з нами й не дивився так вороже і суворо; дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і посміхались білим гіллям.У цих рядках використаноА інверсіюБ фразеологізмВ персоніфікаціюГ синонімиД алегорію9. Незаймана природа й прекрасне життя в ній протиставляється людській моралі як чомусь протиприродному, обтяженому умовностями в реченніА Не дивись, нам не треба ховатись, у нас нема незаконнонароджених, у нас нема нашпортів, моралів, «уложеній о наказаніях», ми маленькі, здорові, чисті циніки.Б Старі товсті дуби, широко розставивши волохаті руки-віти, ніби приймали нас у свої зрадливі обійми.В Стрункі берези, білі, мов оголені до пояса, соромливо стояли між дубами і ховалися за ними.Г Дорога наша стояла порожньою і далеко там вливалась, наче бура річечка, у зелене море хлібів.Д Тут не було вже білих беріз, не було метеликів, земля була вогка, чорна, вкрита гнилим листям та безліччю маленьких гілочок, які хрускали під ногами.10. У творі «Момент» В. Винниченко порушив проблемуА справедливості за будь-яких обставинБ плинності життя й щастя людиниВ легковажності випадкових стосунківГ екології довколишнього світуД еміграції українців на Захід11. Події у творі «Момент» розгортаються в такій послідовностіА переодягання у свитки й брилі — розмова з панночкою в клуні — перебігання смуги кордону — переховування в поліБ переховування в полі — розмова з панночкою в клуні — переодягання у свитки й брилі — перебігання смуги кордонуВ перебігання смуги кордону — розмова з панночкою в клуні — переодягання у свитки й брилі — переховування в поліГ розмова з панночкою в клуні — переодягання у свитки й брилі — перебігання смуги кордону — переховування в поліД розмова з панночкою в клуні — переодягання у свитки й брилі — переховування в полі — перебігання смуги кордону12. Прочитайте рядки.Сама настояща, юродська панна, у гарненьких черевичках, що визирали з-під сукні, із солом’яним бриликом на колінах, із здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі.Цей уривок єА реплікою з діалогуБ авторським роздумомВ ліричним відступомГ портретом героїніД фрагментом пейзажу

Відповідь:

1.В 2.Б 3.Б 4.Д 5.В 6.В 7.Д 8.В 9.А 10.Б 11.Д 12. Г

Пояснення:

аромат львова

після кількагодинної прогулянки вулицями львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. не один колишній львів’янин, нині мешканець києва, а чи москви, чи нью-йорка, сподівається знову наситити своє серце флюї львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. у ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.

різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.

невеликий архітектурний комплекс вірменського катедрального собору є питомим фрагментом львова, без якого той не був би самим собою. мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.

заснований 1356  р., він став і культовим осередком численної вір­менської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. щоразу, крокуючи вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої петром красовським із лугано, лагідно проникає в твою свідомість. відгороджене ґратками подвір’я вір­менського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. і ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. і це казково! а якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю михайла боярського «д’артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з атосом, портосом і арамісом. місцем зйомки її й стало це подвір’я. тут же — надгробки з епітафіями 600­річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.

вулиця вірменська  —  одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою xvi  ст., яке на вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. навіть хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць львова — ампірний будинок «пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці вірменської. приваблюють рельєфи роботи гартмана вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті  —  «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню

Яживу в україні вже багато років.і знаю що у нас самі красиві лани,поля і річки.ні у якій іншій країні немає таких гарних квітів,мальовничих краєвидів і багатих урожаїв. саме у цій країні я виросла і буду жити.саме у цьому рідному краї я стала тут я зробила свої перші кроки,тут я навчилася говорити і тут народилась.у нашому краї народилися відомі поети,лікарі і актори.і вони були щасливі шо саме тут вони прожили своє життя.багато людей живуть у пошуках щастя але не кожна з них розуміє що щастя так близько,щастя це просто бути у рідному краї з близькими тобі людьми.коли ви ідете із своєї домівки у іншу країну ви навіть не задумуєтеся що ви покидаєте місце де ви народились,місце де ви були щасливі. щастя не в місті у якому ви зараз живете,щастя у місті де ви народились,у рідному краї