СОР ПО КАЗАХСКОМУ Төмендегі тапсырмаларды орындаңыз: Мен жастарға сенемін. Арыстандай айбатты, Жолбарыстай қайратты – Қырандай күштiқанатты. Мен жастарға сенемiн! Көздерiнде от ойнар, Сөздерiнде жалын бар, Жаннан қымбат оларға ар, Мен жастарға сенемiн! Жас қырандар – балапан, Жайып қанат ұмтылған. Көздегенi көк аспан. Мен жастарға сенемiн! Жұмсақ мiнез жiбектер. Сүттей таза жүректер. Қасиеттi тiлектер – Мен жастарға сенемiн! ( Мағжан Жұмабаев) 1. Мәтіннен жастық шақтың сипатын білдіретін 3 тірек сөзді, өлеңдегі негізгі ойды кестеге жазыңыз. Тірек сөздер Негізгі ой 2.Сұрақтарға өлең мазмұны бойынша жауап беріңіз. Сұрақ Жауап Өлеңнің авторы кім? Жастардың сөздерінде не бар? Бұл өлеңді автор кімге арнаған?

ответ:Сьогодні я вперше замислився, чому відомий український актор і драматург, корифей українського театру Іван Карпенко-Карий обрав собі такий псевдонім. Я вирішив дізнатися це. І мої здогадки справдилися: Карпенко — бо батька Тобілевича звали Карпо, а Карий — прізвище одного з героїв Шевченкових п'єс — Гната Карого. Кажуть, ця п'єса мала великий успіх як у читача, так і у глядача, а у виставі брав участь Іван Тобілевич, який так любив цей твір, що обрав собі псевдонім Карий.

Як на мене, цей факт є прекрасним підтвердженням таланту та художньої довершеності драматичної творчості Тараса Шевченка. Проте, навіть не знаючи про вподобання Тобілевича, уважний читач зрозуміє і оцінить майстерність письменника, що створив таку драму, як "Назар Стодоля".

"Назар Стодоля" — драма, побудована на антагонізмі козацької старшини і звичайних низових козаків. Сотник Хома Кичатий — людина багата, але це багатство він використовує не на користь собі та оточуючим, а використовує його... не знаю, я сказав би навіть, що це скоріше багатство використовує Хому Кичатого, ніж навпаки... Він має прекрасну доньку Галю, яку, безумовно, любить, проте прагне віддати її заміж за багатого полковника, зневаживши інтереси і почуття дівчини. Він вважає кохання у шлюбі — питанням другорядним, тоді як гроші і соціальний статус для Кичатого важливіші за почуття.

Объяснение:

Протягом столiть люди дуже уважно приглядалися до себе. У них постiйно жила й живе нескiнченна жага знання. «Пiзнай себе»,— так радили фiлософи. I, справдi, в цих але дуже мiстких словах сконцентровано усе те, що повинно провадити людину шляхом життя, усе те, завдяки чому ми зможемо жити краще i спокiйнiше. Заглянути в глибiнь своєї душi — потрiбно, але iнодi страшно. I, мабуть, тi митцi, що намагаються зробити аналiз духовного стану своєї сучасностi, якоюсь мiрою здiйснюють подвиг. До таких митцiв

ми з певнiстю вiдносимо О. Т. Гончара, бо автор зображував у своїх творах усе те, що болiло, що пекло, що вiщувало в майбутньому катастрофу для народу, для майбутнього.

Є книги, якi дають можливiсть отримати насолоду, захопитися цiкавим сюжетом, але згодом про них забуваєш. Однак є твори, якi заставляють нас думати i мiркувати над прочитаним. До таких книг належить роман О. Гончара «Собор». Це твiр правдивий, без прикрас, написаний із гiркотою i любов’ю. Роман учить нас любити свiй народ, його iсторiю, берегти його скарби — мову, звичаї, його культурнi надбання, його собори. А ще цей роман спонукає нас задуматись, а «моя

душа — це храм чи купа цегли?» Хто я? Будiвничий чи руйнiвник? Чи зумiю прожити життя так, щоб залишити слiд в iсторiї мого народу, своєї країни? Невже i в мене пiднялась би рука знищити собор?

Герої «Собору» О. Гончара — це люди, якi розумiють, що йдеться не про облуплену, занедбану споруду, а йдеться про їхню честь, їх духовнi витоки; а з іншого боку, це люди, якi заради своєї кар’єри здатнi переступити через святая святих, зректися навiть себе.

Назва твору — символiчна: це i реальна архiтектурна споруда селища Зачiплянки, i символ моральної чистоти та краси людини. Саме у ставленнi до собору розкриваються душi головних героїв, їх внутрiшня сутнiсть. Жоднi вигадки Володьки Лободи не змогли вiдвернути людей вiд собору, тому що людина прагне чистого, духовного, а собор — саме та фортеця, яка зберiгає красу, правду столiть. Адже людина доти й людина, поки не втратила здатнiсть бачити, крiм потворностей життя, i його красу. Мистецтво — це незнищенний слiд людства, його злети, його верхогiр’я, на яких панує дух перемоги над смертю, дух вічності. Тодi людина велика — коли будує, коли творить.