Розкажи, як ти допомагаєш мамі. ОБОВ`ЯЗКОВО використай по одному займеннику із кожного розряду, в дужках вкажи розряд можно разряд не обозначать

Мирослава - дочка боярина Тугара Вовка, іі матір померла, коли дівча лише народилося, тому Мирославу виховувала проста селянка, що привчила її до праці, а такоє вселила в її серце почуття патріотизму та справедливості. Мирослава нічого не підозрбвала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм.
Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нбого,але все ж таки вона хоче повернути батька "на шлях істиний" але це їй не вдається. також вона дуже хвилюється, коли Захар Беркут розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. 
Вона добра, але дуже хоробра, відважна, єдина з жінок пішла ловити дикого звіра.
Максим - він в дечому схожий на Тугара Вовка: усвідомленям своєї сили, сміливістю...)Але є і відмінне, він вважає що найбільша влада - це громада, що усі - рівні, поклоняється старим традиціям. 
Тугар Вовк - зрадник, дуже зарозумілий, в нього відсутнє почуття патріотизму. Він підступний, хитрий і жорстокий.

Цитати:
1."Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим.Коли він стає для інших тягарем,а хісна не приносить ні якого, тоді він уже не чоловік,а завада,тоді він уже й жити не варт!"
2."Кожний дбає тільки про себе,не розуміючи того,що таким робом роздроблюються їх сили,ослаблюється громада."

Ось думаю це до

Цитатна характеристика. Додатковий матеріал.
• «...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
• «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...»
• «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду...»
• «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю».
• Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...»
• «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним».
• «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю...»
• Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна».
• З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів».
• «...Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. ...Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися».
• Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира».
• «...Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться».
• Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!»
• «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися».
• Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!»
• «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках...»
• Т. Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник.
• Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом.
На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.