ІІ рівень(по за кожну правильну відповідь; усього – )13. Установіть відповідність між персонажом твору «Місце для дракона» тайого словами1 князівна А В моїй душі хтось посадив осику.На вижовклих від самоти горбахВона росте на чорнім полі крикуТака ж висока, як моя журба.2 дракон БСкоро зима. Все замете, все виділить.І душу мою вибілить або й так зоста-вить, якщо вона біла, га?.. Чому моа-чите? Вам ліпше знати, чи біла в менедуша...з князьв Якби князь був князем... І я – сама со-бою... І всі люди – людьми... А не драко-нами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз ви-йду до них в оцій чистенькій сукні...Нехай побачать, що нема вже кого ви-зволяти...4 відьмагВін не хоче битися з лицарями. Не хочекрові проливати. Иому хочеться житисобі спокійно у печері, нікого не рухатиі щоб його ніхто не рухав.дне тільки. Мені потрібен язик тогодракона. Я сама за ним прийду.дома​

можно на русском языке написать

Остап Вишня увійшов в літературу як талановитий гуморист та художник слова. Крім того, письменник створив принципово новий жанр в українській літературі — усмішку. Усмішка як жанр — прозовий твір невеликого обсягу, в якому з добрим гумором та іронією зображено певну ситуацію або життєве явище. Мене здивувала різноманітність тем, що їх використав Остап Вишня у своїх усмішках. Це великий цикл "Мисливські усмішки", описи картин із народного життя (чого варте лише зображення ярмарку, де письменник простими короткими фразами, уривками діалогів, коротенькими деталями створює надзвичайно повну картину ярмарку, передаючи і звуки, і барви, і весь настрій. Але жодного довгого опису, тільки невеличкі мазки фарб, висловлюючись мовою художників, — а таке досконале зображення). Звертається Остап Вишня і до опису національного характеру, і така точність і влучність, така сть вгадується у кожному рядку, що і культуролог-вчений позаздрив би!

Цикл "Мисливські усмішки" Остапа Вишні зображує картини полювання, змальовує природу рідного краю. До речі, сам письменник дуже полюбляв полювання, ходив на полювання і з друзями-письменниками, зокрема із М. Хвильовим та Досвітнім. Зі щоденникових записів Остапа Вишні дізнаємось, що у "Мисливських усмішках" нема нічого вигаданого — усе з реального життя, — але яка сть, який тонкий доброзичливий гумор, яка оригінальна манера викладу звичайних, на перший погляд, подій!

Читаючи "Мисливські усмішки" Остапа Вишні, я зауважив, наскільки письменник любив природу. Як згадують сучасники, видатний український гуморист часто ходив на полювання і воно йому подобалось, але жодного разу він не встрелив жодної тварини! Тільки одного разу він приніс із полювання зайця і дуже довго потім нервувався та не міг собі вибачити, що вбив тварину. Знайомі по-дружньому кепкували з письменника та його мисливських "подвигів". А мені здається, що все це вказує на надзвичайну любов до природи, справжнє єднання з нею, коли за тваринами та рослинами приносить радість, а духовне єднання з рідною землею, з природою гармонізує та заспокоює душу людини. Остап Вишня жив у досить складний період нашої історії, напевно, саме на полюванні він відпочивав душею від напруженого, часто несправедливого життя, ідеологічної заангажованості суспільства, постійного тиску та переслідувань.

Остап Вишня у своїх "Мисливських усмішках" тонко і лірично змальовує картини природи, водночас дає поради мисливцям. Письменник в усмішці "Як варити і їсти суп із дикої качки" радить взяти на полювання, крім рушниці, "інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори..." Цікаво описує автор і різних птахів, звірів, намагаючись навести влучну стислу характеристику їхньої "вдачі" чи "зовнішності". Колоритні та цікаві виходять у письменника і образи мисливців, він із гумором зображує оповіді мисливців про їхні пригоди. "Спільна для всіх мисливських оповідань риса — це те, що всі вони — факти, що все це насправді було, що "розкажу, то не повірите, але це — факт!"", — розповідає Остап Вишня.

Але поряд з ліричними картинами природи, доброзичливим описом тварин та мисливців, автор висловлює різкий та категоричний протест проти браконьєрів, проти знищення рідної природи, халатного ставлення до неї. Описуючи браконьєра в усмішці "Дика коза", письменник говорить, що браконьєр лише зовні схожий на людину, а насправді в нього ні суму, ні жалості, тільки хитрість В очах, а серця зовсім нема.

Прочитавши "Мисливські усмішки" Остапа Вишні, я порадив прочитати їх своїм батькам, вони також були у захваті від красивої влучної мови творів, цікавих сюжетів та гумористичного таланту письменника. Я б радив прочитати цей цикл усім, щоб щиро доброзичливо посміятися, а ще повчитися ліричного і дбайливого ставлення до природи рідного краю, повчитися любові "до сонця, до вітру, до зеленого листу"...

Україна з давніх часів була європейською країною. Лише приєднання до Росії сповільнило на 300 років цей поступ європейської інтеграції. Тому уявляючи майбутнє України, треба добре вивчити її минуле, оскільки часто відповіді на якісь складні нинішні питання лежать у витоках минувшини. 

Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах, де світанок, де багато неба й барв. Композитори — в океані красивої музики. Письменники — у буянні слова. Скульптори — у витончених формах, які відбивають порухи душі. Мрія хліборобська — в буянні хлібів. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.

Усі наші мрії — то сходинка до дійсності. Ще у XVIII столітті відомий німецький публіцист і сатирик зауважив: «Майбутнє має бути закладене в теперішньому». Що це означає? Це означає, що ми повинні не дивитися собі під ноги й вирішувати тільки сьогоденні проблеми, а дивитися далі, за небокрай, планувати своє й державне життя таким чином, щоб прийдешні покоління не переробляли (як це зараз гається) чи то державний устрій, чи то Основний закон, а продовжували рухатися в одному напрямку. Той напрямок легко визначається одним реченням: «Напрямок, де кожному українцеві буде добре жити». 

Кажуть, що кожен народ має свій характер. На мою думку, серед людей різних національностей дуже багато спільного: усі хочуть спокою, домашнього затишку, гарної роботи, спокійної старості. Прикро, що самі ж українці про себе склали приказку: «Де два українці, там три гетьмани» (інший варіант: «Де два українці, там три партії»). Це свідчить про те, що нам ще тривалий час доведеться слухати політичну балаканину та вихваляння наших політичних лідерів, а потім таки братися до наведення ладу у своїй власній хаті. 

Золоті пшеничні лани — багатство України, але ж це не все її багатство. У надрах української землі зберігаються різноманітні корисні копалини. Найголовніші — руда й вугілля. Вугілля — це Донбас, залізна руда — це Кривий Ріг. Ці два місця — ніби два рідних брати, які не можуть жити один без одного. Так само, як Захід України і Схід України є нерозривними у своїй країні Україні. 

Майбутнє України, на жаль, перебуває в руках нинішніх політиків, тому що тільки громадянське суспільство може стати противагою партійним амбіціям. Але громадянське суспільство навіть за десять років сформувати неможливо. Мені здається, що на це має бути добра воля політичної еліти. Тобто кожен політик повинен працювати на благо України, а не на благо іншої держави чи за певні гроші на користь іншої країни. 

Тільки за таких умов ми зможемо приєднатися до країн демократичного спрямування.