Переказ тексту бібліотека Я Мудрого

       Події відбуваються в княжому теремі в 1030 р. В одному з покоїв (в галереї) сидять ченці — переписувачі книг: монах—художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, монах—переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує всією роботою. Всі чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. овгород державний, Своїх мужів і золото збирав І Ярославу в поміч поспішав. Сильвестр радить Микиті не судити князя, не пам'ятати зла і братися з молитвою за роботу, щоб не зробити помилки, щоб потім не "підчищати". На це Микита відповідає: З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її. Микита вважає винним Ярослава за даремне ув'язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин. І Новгорода воїни суворі Мечі і злато князю принесли — Веди нас, княже, битись до загину За честь і єдність руської землі!                Кінцівка: Входять Давид, Ратибор і вносять покриті чорним сукном ноші. Стурбований Ярослав питає, хто впав за Русь. Ратибор відповідає, що загинув за Русь і за князя Микита. Джема з криком кидається до мертвого юнака. Ярослав сходить із престолу і схиляє голову біля вірного свого писаря. Він клянеться новгородцям звільнити їх від данини і послати князювати до них Володимира. На честь перемоги над печенігами Ярослав вирішує побудувати храм, щоб увіковічити цю історичну подію. Сильвестр дарує книгу Ярославу, яку купив за двадцять гривень. Князь наказує виплатити ще вісімдесят, бо "не гоже нам скарби словесні дешево цінити". Він всіх закликає на пир в ім'я перемоги.

У великому місті на Івана Силу – парубійка з гірського села – чекає багато карколомних пригод, випробувань і небезпек, а ще – зустрічі з вірними друзями та, звичайно, справжнє кохання. Незвичайна сила, працьовитість і добре серце ведуть його від перемоги до перемоги: від вантажника на вокзалі – до чемпіона республіки, від циркового силача у цирку пані Бухенбах – до найдужчої людини світу."  Це весела, захоплююча, сповнена пригод розповідь про простого хлопця із закарпатського села Білки, який, завдяки надзвичайній фізичній силі, а також силі духу і доброті, здобув собі славу найсильнішої людини світу, перемагав найвидатніших богатирів, разом із мандрівним цирком побував у багатьох країнах світу. Розповідь базується на реальній біографії українського силача Івана Фірцака, ім’я якого повертається з небуття. Одним зі сучасних натхненників цієї історії для юних читачів є Василь Вірастюк, тому в книжці ви знайдете його передмову.  Пригодницька повість відомого дитячого письменника Олександра Гавроша розповідає про яскраві пригоди перевершеного гірського силача Івана Сили. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир Іван Фірцак, який виборов звання чемпіона Чехословаччини та Європи з кількох видів спорту і об’їздив півсвіту, виступаючи в цирку, де здобув чимало яскравих перемог. 2013 року на основі цієї повісті було знято перший в третьому тисячолітті український дитячий фільм «ІВАН СИЛА».  «Іван Сила» – це кіноісторія про циркового атлета Івана Фірцака, що заснована на реальних подіях. Прототип героя жив на початку ХХ століття, був вихідцем із Закарпаття, і прославився на всю Європу. В очікуванні диска з фільмом та спеціальним додатком від письменника, ми розпитали Олександра Гавроша про враження від зйомок та фільму, а також про подальше книжкове життя історії про Івана Силу/ У 2013-му в український прокат вийшов фільм режисера Віктора Андрієнка«Іван Сила», знятий за повістю Олександра Гавроша«Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу». 

Г. Квітку-Основ'яненка називають першим українським повістярем, який у своїх творах звертався до тем із життя народу. У повістях Квітки-Основ'яненка — позитивні образи селян, їх людяність, моральна чистота, чесніть і працьовитість.

Одним з найвідоміших творів письменника є повість «Маруся». її персонажі, наділені душевним багатством, щирі у почуттях, викликають у мене симпатію.

Головна героїня твору — дівчина Маруся. Вона — втілення ідеалу досконалості. Зовні Маруся надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте»... . Прекрасна Маруся і душею: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому ж тиха, і смирна, і усякому покірна».

Ідеальній дівчині — ідеальна пара. Василь, її коханий, теж наділений красивою зовнішністю і благородним характером. Герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, узагалі, кохання їхнє теж ідеальне. І хоч почуття героїв змальовані дещо з перебільшенням, але саме це сентиментальне перебільшення хвилює нас найбільше й розчулює.

Хоча й було кохання Марусі та Василя ідеальним, проте не зазнали вони щастя. Тимчасова незгода Мару-синого батька на їхній шлюб, несподівана смерть Марусі, після якої Василь постригся в ченці та незабаром і сам помер, — усе це викликає співчуття до нещасної долі закоханих.

Персонажі повісті Квітки-Основ'яненка — прості люди, наділені прекрасними моральними якостями, які хвилюють нас своїми переживаннями та почуттями. Крім того, окрасою повісті є картини народного побуту — пісні, обряди весілля, сватання, заручин тощо.

Подробнее - на -