Пісенна творчість А. Малишка

З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі «Пісню про рушник», «Ми підем, де трави похилі», «Білі каштани», «Стежина», «цвітуть осінні, тихі небеса» І тільки зараз ми дізналися сни належать одному автору - Андрій Малишко.

Пісенність - одна з головних прикмет усієї поезії Малишка Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно поетики Це і забезпечило активну співпрацю композиторів з з поетом му і широку популярність пісень на тексти А Малишка Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л Ревуцький , П Майборода а Штогаренко, П Козицький, М Вериківського, С Коз а до, Про Білан і дрлані і др.і.

Мабуть, Найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня «Рідна мати моя» ( «Пісня про рушник») Вона була написана до кінофільмі «Літа молодії» і отримала велику популярність середовища наро ода, стала на ародно Перлиною Кожен рядок Цієї пісні випромінює доброту і любов , проникнути материнської теплом і синівською вдячністю В поезії створений Узагальнений образ матері, «ночей не доспала» що передаватися а своєму синові любов до Батьківщини, до природи, до всього прекрасного Мати перед далекою дорогою дає синові «рушник вишиваний», де імережіла своїй дитині долю, долю середовища тихого шелест а трав, «в щебет Ганні Діброва» Цей рушник оберігати сина в шляху і буде нагадувати йому про сонячному дитинстві, розлуку з рідним краєм і дорогою людиною Своєрідна форма поезії наближає її до пісні Р Ефрен надає сп івучости, ніжності, ліричності, народності Твір насичений епітет, яскравими метафорамтафорам.

У прекрасної пісні «Ранки солов'їні» йдеться про ніжне кохання, яке Ніколи не забувається, сниться ночами Згадуються і солов'їні ранку, і стежки, де ступали ноги милої, і Дніпровські хвилі, кіт Другим разо му милувалися Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів Побудований на паралелізм, він викликає чимало ассоціаційці.

Душу і серце ліричного героя пісні «Ми підем, де трави похилі» тривожать страти очі коханої, яку він порівнює з «золотою веселкою».

За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, живе в народі під назвою «Стежина» У поезії - персоніфікований художній образ стежки - життєвого шляху людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.

У піснях своєрідність художнього почерку А Малишка позначений щедрим використанням фольклорних елементів Характерними для його віршів є синонімічні повтори, народні образи-символи, його в стежки і фігури завжди свіжі і неповторні пісні насичені метафорами, епітет, сравненіемям.

Пісні Андрія Малишка співають люди будь-якого віку, вони близькі всім, тому йшли від чистого і щирого серця.

Фірцак Іван Федорович Народився в с. Білки (Іршавського району на Закарпатті (тоді комітат Береґ, Угорське королівство, Австро-Угорщина), у селянській родині, яка належала до середняків. Неймовірна фізична сила юнака швидко привернула до нього увагу. У двадцять років Кротон подався на заробітки до Праги. У 1919 р. завдяки рекомендаційному листу Вацлава Прохазцки, що служив нотарем у Білках, Іван Фірцак потрапляє на празький завод, власником якого був брат чиновника. Деякий час Іван працює тут оператором корби, за до якої піднімали вантажі. Після заводу Прохазки Іван Фірцак влаштувався вантажником на залізничному вокзалі, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму атлет відробляв за півдня.

Як спортсмен-аматор став відомим та популярним у 20-х роках, коли почав перемагати на бійцівських турнірах і змаганнях у Празі. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиття виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився розгромною поразкою. Під час поєдинку Івана Фірцака помічає тренер Ондржей Нейман, який на тривалий час стає наставником силача. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.

У 1922 році на чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини Іван Фірцак підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Незабаром став чемпіоном Чехословацької республіки з рукопашного бою. Він неодноразово ставав переможцем празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенеч». Іван Фірцак 70 разів перемагав у змаганнях з гирьового спорту, став переможцем конкурсу краси тіла в Парижі.

Одним із суперників Івана Фірцака був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким відбулась сутичка в ресторані «Слован». Фірцак був змушений заплатити штраф, бо чех служив у поліції. Після офіційного виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.

Перша зліва — Надія Копинець-Дегтярьова. 1962

Під час поїздки до Карлових Вар, автомобіль, яким керував тренер Івана Фірцака, потрапив в аварію. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Згодом двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел взяв Фірцака на поруки, сплативши велику грошову заставу.

Залишивши аматорський спорт, Кротон-Фірцак долучився до циркового мистецтва. Він став артистом відомого празького «Герцферт-цирку». Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у цьому цирку, запропонував Іванові стати зіркою арени. З «Герцферт-цирком» Іван Фірцак об'їздив півсвіту, полонивши своєю майстерністю Королівство Угорщина, Болгарське царство, Грецію, Королівство Румунія, Французьку республіку, Данію, Нідерланди, Польську республіку, Канаду, США та багато інших країн. Загалом виступав у 64-х країнах світу. Фірцак, якого на афішах називали Іваном Силою, виходив на сцену перед великими аудиторіями у Відні, Берліні й Вашингтоні, де розривав залізні ланцюги, жонглював важкими предметами (гирі, ядра, штанги,подеколи навіть і машини), лежав на товченому склі, тримаючи на собі півтонні тягарі, зубами тягнув вантажівки, згинав пальцями цвяхи, робив із них різні фігури, які роздавав глядачам. За його феноменальну силу, трюки та унікальні рекорди світова громадськість нарекла Фірцака ім'ям античного героя Кротона.

Відповідь:

Оповідання «Лось» присвячене проблемам моралі. Таким поняттям, як добро і зло, чуйність та бездушність тощо. Герої оповідання — два хлопчики, які рятують лісову тварину від загибелі.

Лось потрапив до заповідника тайги. Це був великий звір з розложистими рогами, схожими на кущ, з якого облетіло листя. Лось звик до людей. У заповіднику йому нічого не загрожувало. Люди підгодовували лося. Більш за все звір любив зустрічати вранішню зорю, і тоді здавалося, що лось розуміє всі найпотаємніші таємниці природи.

Одного разу трапилося нещастя. Лось прийшов до ополонки, щоб утамувати спрагу, але лід тріснув. Звір опинився в холодній крижаній каші й не міг вибратися на берег. Випадковими свідками цього були хлопчики-брати.

Пояснення:

вот