ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ВІД до тьЧому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки літОта стежина в нашім краюОдним одна біля воріт.На вечоровім виднокрузі, Де обрій землю обніма, Нема кінця їй в темнім лузі, Та й повороту теж нема.Кудись пішла, не повертає, Хоч біля серця стеле цвіт, Ота стежина в нашім краюОдним одна біля воріт.Дощами мита-перемита, Дощами знесена у даль, Між круглих соняхів із літаМій ревний біль і ревний жаль.

Відповідь:

Уперше ім’я цієї людини в історії звучить як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Хмельницькому. Вишколений старим Богданом, Брюховецький втерся в довір’я Юрасеві Хмельниченкові, який послав його на Запорожжя, щоб прихилити низовців і заволодіти булавою, яка була тоді у Виговського. Брюховецький прислужився Хмельниченкові, але із Запорізької Січі не повернувся, прожив серед низовців три роки, засвоюючи авторитет для самого себе. Він зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства. У цей час на Україні булава переходила з рук у руки, і Брюховецькому забажалося теж потримати її у своїх руках. Іванець зрозумів, що Запорізька Січ – свого роду автономія, і керуючи нею, можна керувати й усією Україною. Лицемірством і лестощами Брюховецький уже восени 1659 року одержує в низовників досі не існуючий на Запоріжжі титул кошового гетьмана, хоча кошового тут завжди називали тільки отаманом. Власні користолюбні інтереси Іванець прикривав, нібито щирими турботами про низовиків, сіяв ворожнечу між ними й реєстровим козацтвом, а з конкурентами на майбутніх виборах розправлявся доносами в Москву, в яких обмовляв своїх противників, звинувачував у зраді, а себе рекомендував як найбільш придатного для російської політики на Україні. Перед Ніжинською радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка і їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка до йому стати гетьманом. Але як тільки Іванець досяг мети, він наказав низовцям чернь розігнати, а своїх політичних ворогів знищити фізично.

Йшов сніг , Юлько дивився в вікно і не розумів що буде далі... Він міркував, що скоро всі дізнаються про скоєний злочин , але , не зараз. Зараз він про щось думав і не дивився на інших . В Лілі були такі ж відчуття, вона розуміла, що зараз їх дружба зламається і , можливо, Юлько теж. В класну кімнату зайшла жінка , не довгу думаючи , вона сказала на Юлька , той вкрився багровим кольором усе обличчя і , заплакав. Він плакав яка мала дитина там громко, що не чув інших . Потім встав, і побіг . Він біг не довго , добіг за угол і ще пуще заплакав , він боявся Боявся людей , світу , і нарешті , повернувшись до школи , попросив пробачення у всіх ,і більше ніколи не з'являвся в їх житті . Як пізніше дізналися Юлько поїхав в інше місто і просто забув про всіх, він не зміг впоратися з собою і своїми відчуттями