Запишіть подані сполучники у три колонки, залежно від їх написання, з двома сполучниками складіть речення.Наче\б\то, ото\ж\то, про\те, тому\що, ніби\то, тим\то, хоч\би, дарма\що, за\те, тільки\но, для\того\щоб, тому\то, а\би, як\що, як\би, у\ міру\того\як.​

Правопис сполучників

Написання Правило

Разом Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом):

а) адже, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;

б) аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб, якби;

в) мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

г) абощо, тощо, якщо;

д) притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

Окремо Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

Через дефіс Через дефіс пишуться сполучники з підсилювальними частками бо, но, то: отож-бо, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но.

Объяснение:

«Момент» - світла і водночас печальна імпресіоністична новела Володимира Винниченка, у якій Шехерезада на мить зустрівся із чарівною панною. Ця мить у його житті – дивовижна і прекрасна, сповнена щастя, а згодом – муки.

         Панна Муся – дівчина, з якою познайомився Шехерезада на державному кордоні. Це справжня міська панна, гарно взута і одягнена. Особливо вразили оповідача її очі: «Очі горіли напруженням і були великі, прекрасні». Дівчина мала галантну поведінку, була навчена манерам. У образі Мусі втілюється ідея жіночності, особливої краси, таємничої незбагенності.

          Провівши разом лише мить, закохані більше ніколи не зустрілись, бо дівчина вважла, що для щастя необхідна лише мить, а все, що станеться потім – буденність. Саме тому Муся не схотіла подальших стосунків і залишила за собою лише приємний та світлий спогад, сповнений таємничості і загадковості.

Подробнее - на -

Прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "Наука не йде до бука", "Козак — не без щастя, дівка — не без долі", "Старе та поновлене", "Лихо не мовчить". Рясно їх розсипано й по тексту. Ось деякі з них: "Життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "На людях і смерть красна", "Біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "Добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "Яка земля, такі й люди", "Дарованому коневі в зуби не дивляться", "Що громаді, те й бабі".

Прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. Вони завжди до місця і на місці. Щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто дають виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "З хама не буде пана" (генеральша); "Покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "Мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). За до прислів'їв та приказок ("Кому воля, а кому неволя", "Риба без води, а чоловік без землі гине", "Суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.

Автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "Дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "Селянин без поля — старець без рук і без ніг", "Злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "Яке життя, таке й товариство", "Робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "Учили, щоб бити, били, щоб учили".

Роман П. Мирного та І. Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. Як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. Та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.