Підготувати письмово невелике повідомлення про сучасних письменників Запорізької області

"Золотое слово" Святослава в "Слове о полку Игореве" "Золотое слово" Святослава в "Слове о полку Игореве" Древнерусский текст Перевод Н. А. Заболоцкого     Тогда великый Святъславъ изрони злато слово         с слезами смѣшено                      и рече: „О моя сыновчя, Игорю и Всеволоде! Рано еста начала Половецкую землю         мечи цвѣлити,         а себѣ славы искати. Нъ нечестно одолѣсте, нечестно бо кровь поганую пролиясте. Ваю храбрая сердца         въ жестоцемъ харалузѣ скована,         а въ буести закалена. Се ли створисте моей сребреней сѣдинѣ? А уже не вижду власти                      сильнаго,                      и богатаго,                      и многовоя брата моего Ярослава,                      съ черниговьскими былями,                      съ могуты,                      и съ татраны,                      и съ шельбиры,                      и съ топчакы,                      и съ ревугы,                      и съ ольберы. Тии бо бес щитовь съ засапожникы кликомъ плъкы побѣждаютъ, звонячи въ прадѣднюю славу. Нъ рекосте: «Мужаимѣся сами: преднюю славу сами похитимъ, а заднюю си сами подѣлимъ!». А чи диво ся, братие, стару Коли соколъ въ мытехъ бываетъ, высоко птицъ възбиваетъ: не дастъ гнѣзда своего въ обиду. Нъ се зло — княже ми непособие: наниче ся годины обратиша. Се у Римъ кричатъ подъ саблями половецкыми,           а Володимиръ подъ ранами. Туга и тоска сыну Глѣбову!“. И тогда великий Святослав Изронил свое златое слово, Со слезами смешано, сказав: — О сыны, не ждал я зла такого! Загубили юность вы свою, На врага не во-время напали, Не с великой честию в бою Вражью кровь на землю проливали. Ваше сердце в кованой броне Закалилось в буйстве самочинном. Что ж вы, дети, натворили мне И моим серебряным сединам? Где мой брат, мой грозный Ярослав, Где его черниговские слуги, Где татраны, жители дубрав, Топчаки, ольберы и ревуги? А ведь было время — без щитов, Выхватив ножи из голенища, Шли они на полчища врагов, Чтоб отмстить за наши пепелища. Вот где славы прадедовской гром! Вы ж решили бить наудалую: „Нашу славу силой мы возьмем, А за ней поделим и былую“. Диво ль старцу — мне Старый сокол, хоть и слаб он с виду, Высоко заставит птиц лететь, Никому не даст гнезда в обиду. Да князья мне не хотят, Мало толку в силе молодецкой. Время, что ли, двинулось назад? Ведь под самым Римовым кричат Русичи под саблей половецкой! И Владимир в ранах, чуть живой, — Горе князю в сече боевой!

Источник: http://www.literaturus.ru/2016/07/zolotoe-slovo-svjatoslava-tekst.html
© Literaturus.ru : Мир русской литературы

Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ. 
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині. 
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом. 
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть. 
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.