Прокоментувати подані характеристики «Він, Шептало, кінь особливий, кінь білий …»

Жанр «Пам’яті тридцяти» – вірш-реквієм або епітафія (тобто твір, присвячений пам’яті померлих).

Утвердження патріотизму й гуманізму через зображення подвигу героїв Крут, засудження жорстокості, терору, ненависті.

Події січня 1918 року лягли в основу поезії Павла Тичини «Пам’яті тридцяти». Тоді Червона армія на чолі з генералом Михайлом Муравйовим наступала на Київ. Командування української армії вислало їй назустріч гайдамаків, а також кілька сотень київських гімназистів, ще зовсім дітей. Бої були нерівні. В оточення потрапив загин із приблизно трьохсот гімназистів, які мужньо оборонялися, але всі загинули біля залізничної станції Крути Чернігівської області. Тридцять героїв Крут було перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві.

За жанром «Пам’яті тридцяти» - вірш-реквієм. Реквієм узагалі – це траурна заупокійна меса, а також музичний жанр, написаний у формі й на тексти заупокійної меси.

Провідним мотивом твору є утвердження патріотизму й гуманізму, засудження жорстокості, терору, ненависті.

Вірш проймає скорботно-патетична тональність: поет із глибоким сумом розповідає про загибель «мучнів-українців, / Славних, молодих». Тичина їх сприймає як «український цвіт», національну еліту. Поет усвідомлює й драматичний шлях України: «По кривавій по дорозі / Нам іти у світ». Яскраві епітети – славних, молодих –, метонімія – зрадника рука, біблійні образи, зокрема Каїна – символу вбивці, кровопролиття й зради – вимальовують драматичну картину жорстокості.

У тому що Садок вишневий» нагадує народну картину, щось на зразок «Ставка з лебедями» чи «Козака з дівчиною біля криниці». А в народній картині, яка, за своєю сутністю, ближче до ікони, ніж до реалізму, кожна деталь є символом та алегорією і, залежно від майстерності її автора, може бути і витвором «високого» мистецтва, і кітчем. Але композиційно цей вірш побудований як серія фотознімків чи як «кадри з кінофільму». Увага зосереджується не на «красі природи», а на тому, що є стрижнем кожного «кадру». «Камера» спочатку подає панораму сільської хати із садом, тоді різко пірнає вниз, і ми чуємо гудіння жуків, відтак знову ширяє вгору й охоплює весь кут села, яким надвечір вертаються додому орачі та безтурботні дівчата. Й, нарешті, зупиняється на родинній вечері просто неба і на сні. Оце, власне, і є весь «зміст» цього вірша. Але то – лише маківка айсберга. Тому, мабуть, варто вчитатися у кожне з цих речень-кадрів.