2. Запишіть слова з частками, знімаючи риски.Де/коли, казна/де, аби/хто, коли/сь, скинь/но, будь як, хтозна/коли, сядь/бо, взяв/таки, ще/й, зроби/ж, якби/то, отакий/то, таки/заспівав, все/таки, будь/коли, де/небудь, прийшов/би, хоч/би, колись/то, все/ж/таки.​

Объяснение:

Деколи,казна-де,абихто,колись,скинь-но,будь-як,хтозна-коли,сядь-бо,взяв таки,щей,зроби ж,якби-то,отакий-то,таки заспівав,все-таки,будь-коли,де-небудь,прийшов би,хоч би,колись-то,все ж таки

Відповідь:

Князь почував себе самотнім, покинутим, безпорадним, спустошеним.

Пояснення:

Уривок:  Князь тинявся по палатах, проклинаючи дрижаки, і боровся з нудьгою. Останнім часом він уже не міг ізвладати з собою — постійно чогось бракувало, все довкола страшенно обридло і баглося чогось такого, що він і сам гаразд не усвідомлював, почував себе так, начеб нутро його вишкребли й зосталася тільки одна оболонка. Порожнеча зяяла всюди, на що не глядів. Якийсь біль, незрозумілий біль проліз йому в душу і звив собі там кубло, цей біль ятрив його і душив ночами, примушував прокидатися в холодному поту, з виряченими од жаху очима. Все частіше снився дракон. Він нічого не говорив, тільки сумно дивився, і велика сльоза бриніла у нього на віях, а в сльозі грало сонце. Нічниці знемагали князя. У нього зникло бажання до їжі, вихудлий, із запалими щоками, неголений, з посірілим обличчям, одлякував навіть сторожу.

Раптом зрозумів, чого йому бракувало, — розмов з драконом. Не міг уже ні з ким розвіяти своєї нудьги, і спогади про ті дні, коли він, щоб добитися свого, їздив у печеру та здружувався зі змієм, не відпускали його зі свого полону, бо ось, нехотячи, прив’язався до нього.

Пращури з портретів дивилися на нього, і, здавалось, ті погляди пропікають саме серце.

Ну що ви вирячились? Ви ж були такі самі! Не такі? Не кривили душею? Не обманювали? І не кривоприсягали? Ви — погани, що не відали святого письма, як смієте дивитись на мене осудливо? Я зробив усе, щоб врятувати Люботин!

Він вискочив з покою, вирвав з рук переляканого сторожника галябарду й кинувся до портретів. З несамовитою люттю здирав їх зі стін і топтав ногами, а коли останній образ упав на підлогу, випустив з рук галябарду, сів і розплакався, і той плач для нього був наче літній дощ після довгої посухи.

У далекому царстві-квітнику жили найрізноманітніші квіти. Кожна з них мала свій характер і вдачу, та по при все, всі вони дружили лиш одна Троянда завжди намагалася вколоти когось гострим слівцем. Одного разу в королівстві відбувся урочистий бал. Лілея вражала своєю легкістю граційністю, Орхідея - ніжністю, Хризантема зачаровувала всіх мелодійним сміхом. Навіть тендітні фіалочки підготували незабутній танок. А Троянда заслужила всіх своєю красою, проте норовистий характер одразу дав про себе знати. Тому ніхто з гостей не запросив пихату квітку на жоден танець.

Байка доводить, що зовнішня краса людини,

не настільки важлива, на скільки багатогранний її внутрішній світ.