Складіть історію ліричного героя «Пісня про рушник», вірша "Чому, сказати, й сам не знаю.." А. Малишка. ДО ТЬ( ів віддаю усе)

ответ:солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються й солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і подніпровські далі, якими колись милувалися разом. Усе знайоме до болю. Смуток на душі ліричного героя. Розійшлися життєві дороги закоханих, але надія на зустріч живе, тому й бадьорить серце приспів:

Знову цвітуть каштани,

Хвиля дніпровська б'є,

Молодість мила,

Ти серце моє!

Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишко присвятив рядки багатьох віршів, поем. Образ матері набуває узагальнюючого значення в "Пісні про рушник" (1959). З глибинних джерел черпає поет барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу. У погляді її — тривога й сум, надія на щасливу долю сина, побажання йому добра в невідомім краю. Любовно вимальовується портрет матері за до але виразних епітетів:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Объяснение:

 Нещодавно я прочитала "Слово про похід Ігорів".  "Слово про похід Ігорів" -це перлина давньоруського ліро-епосу.  нЕдарма Пю Мовчан казав:"Я йду до "Слова" як дороги,до моря, до рідної річки, чи степу, чую рокотання струн,стукін копит, стогін зраненої землі,хлюпотання хвиль, ревнище худобю Я все чую внутрішнім слухом,а й сфоїм внутрішнім зором, я бачу величні катини" Ігор був відважний, розумний, нерозсудливий, завзятий. Іноді не зважав на знаки природи. ВІн був наполеглевий. Через свою необачність і нерозсудливістть  потрапив у полон. Я   не засуджую князя, але й не вихваляю. Князь хотів як найкраще.Прагнув кращого життя. Він мав великий потенціал. Йому були не страшні ні знаки природи, ні страшні половці. Не кожна людина піде з князем в таку далеку дорогу захищаючи свою землю. 

На мою думку, Батьківщина — одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не вибираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям.По-перше, Батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відповідають твоїм ментальним особливостям. Яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками України (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); допомагаємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.По-друге, навіть якщо людина з якоїсь причини змушена жити поза межами рідної землі, вона несе у своєму серці часточку Батьківщини. Прикладів цього в літературі сила-силенна. Чи не найяскравішим серед них є творчість Тараса Шевченка, зокрема його поезія «І виріс я на чужині…», у якій Кобзар пише, що для нього немає нічого кращого, як «Дніпро та наша славная Вкраїна…». Глибинним розумінням патріотизму вражають «Кам’яний хрест» Василя Стефаника і «Волинь» Уласа Самчука, поезії Олександра Олеся та Євгена Маланюка.Отже, Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. Це не тільки земля, на якій ти народився та проживаєш, а й уся духовна спадщина твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.