Як іванові силі вдалося стати професійним спортсменом та учнем доктора хауса

ответ: Увагу Івана Сили привернув гурт людей, всередині якого щось відбувалося. У центрі кола стояв кумедно вбраний вусатий дядько, який горланив: "Атракціон! Атракціон! Хто переможе Велета, отримає кругленьку суму! Виходь, хто хоче заробити!"

Та бажаючих не знаходилося.

Іван протиснувся вже до самої середини, бо дійство його зацікавило.

Глашатай, а за сумісництвом і власник атракціону, бачачи, що заробіток зривається і через мить люди почнуть розходитися, кинувся рятувати ситуацію.

— Хто, хто не побоїться поборотися з Велетом? Першому — значна знижка, — вирячував він свої чорні очища, але ніхто не виходив.

Серед глядачів пробіг іронічний смішок.

— Добре, перший бореться без вступного. Зате всі виграні гроші — його! Тільки його! Ну, хто?! — горланив він, втрачаючи терпіння. Та, зауваживши безхитрісне обличчя та широкі плечі Івана, тут же прийняв рішення.

— Ось! Ось хто першим вийде на ринг! — потягнув він верховинця за руку в коло. — Як тебе звати? — запитав він очманілого парубійка.

Ось так Івана Силу побачив доктор Брякус і запропонував йому стати професіоналом.

Відповідь:

“Тарас Бульба” характеристика Тараса

Тарас Бульба – головний герой однойменної повісті М. В. Гоголя, козацький полковник, хоробрий воїн, батько Остапа й Андрія. Це дуже вольова людина, вірою і правдою захищає свою вітчизну і релігію. Він був одним з корінних козацьких полковників старого гарту. Відрізнявся грубою прямотою і суворою вдачею. Незважаючи на свій похилий вік, він був досить сильний фізично і морально. Для цього героя важливо бути захисником, воїном, вірним товаришем і патріотом. Сім’я для нього на другому плані, хоча виховання та освіта дітей були дуже важливими.  

Образ Тараса Бульби в повісті М. В. Гоголя втілює всі кращі якості, властиві героїчній  особистості епохи боротьби українського народу за визволення від гніту поляків.

Пояснення:

Риба — в озері. А от коник-стрибунець зимує в мурашнику. Не вірите? Пізньої осені старі мурахи вкладають малих мурашат у ліжка, примовляючи: — Пора спати! Спати! Цілісіньку зиму! Але мурашата пустують, граються, вередують. Тоді старі мурахи кличуть коника-стрибунця: — Заграй нашим діткам колискову! Коник бере скрипочку і грає малим мурашатам тиху лагідну мелодію. І малі мурашата одразу засинають. За ними поринають у сон і мурахи. Останнім, випустивши із зелених лапок скрипочку, засинає сам коник. Він теж спатиме цілу зиму. Та навесні прокинеться першим, вибіжить із мурашника назустріч сонечку і заграє веселу закличну мелодію.