Виразно прочитайте байку, визначте в ній відповідну частину та мораль В село із лісу Вовк забіг... Не думайте, що в гості, братця! Ні, в гості Вовк не забіжить; А він прибіг, щоб де-небудь сховаться: Проклятий люд з собаками настиг... І рад би Вовк в які ворота вскочить, Та лишенько йому: куди не поглядить — Усюди Вовченька недоленька морочить, — Хоч сядь та й плач; Ворота, як на те ж, кругом усі заперті, А дуже Вовкові не хочеться умерти (Бо ще він не нажився, бач!), А гірше од людей — од видимої смерті... Коли глядить — На загороді Кіт сидить, На сонечку мурликає-дрімає. Підскочив Вовк і до Кота мовляє: — Котусю-братику! Скажіть мені скоріше, Хто із хазяїнів отут усіх добріший? Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав На сей недобрий час. Я б у пригоді став!.. Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!.. Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться мерщій Степана, Він добрий чоловік, — Кіт Вовкові сказав. — Так я у його вкрав барана. — Ну, так навідайсь до Дем'яна. — Е, і Дем'яна я боюсь: Як тільки навернусь, Він і згадає поросятко. — Біжи ж, аж ген живе Трохим! — Трохим? Боюсь зійтися з ним: З весни ще злий він за ягнятко! — Погано ж!.. Ну, а чи не прийме Клим? — Ох, братику! Теля я в його звів! — Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, — Кіт Вовкові сказав, — Чого ж ти, братику, сюди і забігав? Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! І так-таки ти сам себе вини: Що, братику, посіяв, те й пожни!

Вольові якості: а) цілеспрямованість і наполегливість; б) мужність і витримка; в) незламність і твердість; г) готовність на самопожертву; д) велика сила волі; е) ненависть до гнобителів українського народу, зрадництва. Розум і кмітливість: а) володіння зброєю; б) застосування знань, отриманих від діда Андрія і козаків. Почуттєві риси: а) справедливість; б) вірність; в) сердечність і доброта; г) гордість; д) кмітливість і винахідливість; е) любов до сестри, родини, рідного краю; є) вміння реально оцінювати ситуацію.

Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:

Л у к а ш

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати… Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

М а в к а

Я слухаю тебе…

твого кохання…

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця

і пильно дивиться в вічі).

Л у к а ш

Нащо так? Аж страшно,

як ти очима в душу зазираєш…

Я так не можу! Говори, жартуй,

питай мене, кажи, що любиш, смійся…

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.

Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.

Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаіча квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.

Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти .тише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.

Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра, «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки».

Объяснение: