Коли Софійка розгледіла людські якості Сашка

Софійка розгледіла справжні якості Сашка коли вона зняла прокляття

Вранці до конюшні прийшов Степан. Він майже не спав цієї ночі. Шкодував, що погано повівся з конем. «Цей Шептало, він не такий, як усі інші кони. Він білий, а значить – розумний кінь. Він може мислити, як людина. Я і раніше про нього це знав, а зараз зрозумів остаточно. Мені іноді здається, що він розумніший за мене. Хоча що ж тут дивного. Він у цирку служив, як і його предки. А я хто? В школі вчився мало, та й то ледаря ганяв. Не маю нічого, в житті добра ні від кого не бачив. Чи міг я бути іншим? Але відтепер навіть я дещо зрозумів. Не посилатиму я Шептала на важку роботу, буду його відпускати трохи на волю. Нехай в степу розважиться трохи, згадає дитинство». І брудний чоловічок з корявими землисто-сірими руками підійшов до Шептала, вийняв з кишені морквину, обтер рукавом та подав Шепталові.
- Вибач!

головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке

становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…

для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.