1. Мадам Бухенбах називала Івана Силу А. верховинцем Б. здорованем В. селянином Г. ведмедем 2. В агента Фікси був номер а. 007 б. 008 в. 009 3. Хто вніс 50 тисяч застави, щоб звільнити Івана з тюрми а. односелець б. Міха Голий в. Аделія Бухенбах 4. Агент Фікса з усіх циркачів вподобав тільки а. імпресаріо Пандорського б. акробата Фандіго в. карлика Піню 5. Перший трюк, який виконав Іван Сила, був таким: а. виніс усіх артистів на арену б. зігнув з металевого прута серце в. забив долонею цвяха 6. Кого з дівчат Іван по стати його дружиною? а. Марусю б. Ренату в. Мілку 7. Яка країна вразила Івана найбільше? а. Америка б. Іспанія в. Англія 8. Скільки поліція за звільнення Івана? А) 100 000; Б) 50 000; В) 5 000. 9. З ким підписав контракт І. Сила? А) з Магдебурою; Б) з мадам Бухенбах; В) з Миколайчиком. 10. Яку вагу підняв Іван Сила, встановивши новий рекорд Республіки? а. 120 кг б. 160 кг в. 200 кг. 11. Про що згадував Іван Сила в найтяжчі моменти випробовувань? а. про мамині галушки б. про мамині вареники в. про мамині деруни. 12. Що сталося з Мариською із села Івана? А. Оце вже місяць, як вийшла заміж. Б. переїхала до іншого села В. приїхала до Івана Сили.

1. Г.

2. Б.

3. В.

4. В.

5. А.

6. В.

7. Б.

8. Б.

9. Б.

10. А.

11. А.

Наче так. Гарного дня :)

Максим Ґудзь – це ще один яскравий тип трагічної особистості, “пропащої сили”. Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Коли йому потрапила до рук “граматка”, самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та “заслугами”. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням.

Мені дуже подобається визначення поняття "матерія" з підручника фізики: "Матерія - поняття, стан простору, речовина, яка існує незалежно від нашого знання про нього". Те ж саме можна сказати про нашу країну. Вона існує незалежно від того, бажають інші нації та окремі люди її визнавати чи ні.
Ми постійно переймаємось сусідством з Росією: там же такі простори! Багатства! Нафта! Там же такі глибокі традиції! Світова популярність і авторитет! Наукові досягнення! Визнана світом література, балет, музеї! А що у нас? "Махають двокольоровим прапором, навчають мови, зайвої для сучасної людини, та пишаються цим селюком Шевченком!"
Я особисто згоден з тим, що вважати Шевченка всесвітньо відомим поетом ранувато. А може, це йому й не треба? Чи багато неросіян читають Пушкіна в перекладі? Може, Шевченко надто "національний", щоб бути зрозумілим іншим народам? Тай і взагалі, чи багато митців з інших літератур мають стабільний успіх за кордоном? Не дуже багато, прямо скажемо. Головні "постачальники" цих письменників - Велика Британія, Німеччина, США, Франція. Набагато менше їх походить з Іспанії, Італії, східних країн.
Взяти ту ж Росію: кого з її письменників постійно читають, екранізують, ставлять у театрах неросіяни за кордоном? Толстого, Достоєвського, Чєхова, Набокова (який писав англійською); набагато менше - Тургенєва, Лєскова, Бердяєва. Та й хто з російського "канону" є чистим росіянином? Француз Лермонтов, ефіоп Пушкін, грузин Маяковський чи єврей Бродський? Більшість митців і мислителів Росії зазнали глибокого впливу української культури, психології, природи. Булгаков, Бердяєв, Цвєтаєва тривалий час жили у Києві. Сковорода, який вже навіть Москвою визнається українським філософом, був одним з найвпливовіших вчителів Толстого. Достатньо лише побіжного прочитання Гоголя, щоб визначити суржик, українську тематику, мислення, гумор, цитати з народних пісень і дум.
Не меншого впливу нашої культури зазнали й сусідні країни: "польські" філософ Оріховський і поет Богдан-Ігор Антонич, француз Оноре де Бальзак, німець Райнер-Марія Рільке, єврей Шолом-Алейхем та єврейська цивілізація як така (єврейські народні танки походять від гуцульських хороводів), та, нарешті, "росіяни": педагоги Сухомлинський і Макаренко, фізики Капиця та Патон або літературна та театральна богема Москви та Санкт-Петербурга, яка автоматично поповнювала ся кращими силами російських колоній, і в першу чергу Україною.
Якщо ми вже говоримо про минуле, то цей список можна було б продовжити: хоч це питання й складне, але "колискою трьох слов'янських народів" була не Московська чи якась, а Київська Русь. До Петра І вся московська еліта була неписьменною (!), в той час як в Україні козацька старшина вчила своїх дітей в європейських університетах, а письменність була поголовною. "Відродження" російської культури ХVІІІ століття відбулося на 90 % перенесенням київської еліти до Москви й Петербурга. На фоні Мазепи, який вільно володів декількома європейськими мовами, Петро І з його голандськими судоверфами (по-сучасному, ПТУ) не мав жодних переваг.
Тому не треба слухати прихильників Росії. Ми - аж ніяк не вторинна нація, і не треба вважати українське чимось другорядним, нижчого гатунку. З іншого боку, попри всі недоліки й слабкість політичної влади, ми єдина країна СНД, де з 1989 року не було війни. Ми маємо багато громадянських прав, яких не існує в сусідніх країнах (альтернативна військова служба, наприклад). Ми віддали свій атомний потенціал, і хоч це не знайшло належного світового поцінування, цей жест доброї волі має викликати нашу повагу до уряду. Нам потрібна рівновага між розвитком свого і вживанням у світову громадськість, а також наполеглива праця над поліпшенням життя. Думаю, це був би велетенський крок уперед, якби міністерство освіти затвердило другою державною мовою англійську. Це позбавило б нас необхідності знайомитися із світовою думкою через посередництво російських перекладів, а також приєднало більше людей до величезних ресурсів Інтернету. Ми також маємо піднести на належний рівень нашу освіту і культуру праці.
Я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Моя країна ще скаже своє слово. Моєму поколінню настав час діяти!