Очень короткий зміст сіроманець микола вінграновський или всё лето я буду сидеть дома без компа телефона и планшета обсяг сторінкка половина сторінкитреба зробити до 17:33 киевский час

Сіроманець був найстарішим вовком на світі, досвідченим та мудрим. Протягом багатьох років він був головним у зграї, займався вихованням молодих вовків. Йогу думку поважали. Жив вовк самотньо, його дружину та дітей вбили люди. Вдача у Сіроманця не зла та є у нього ворог поміж людьми – мисливець Василь Чепіжний, який винищував вовків, бо вони з’їли його козу. Йому за це навіть виписали премію і він придбав за неї мотоцикла. Головною метою мисливця стало вбивство старого вовка. Якось Чепіжний верхи на коні поїхав у ліс полювати на Сіроманця, вовк був дуже голодним і почув коня. Зрозумівши що на нього готують засідку, Вовк слідує за ними. Загнавши мисливця по шию в озеро вовк сидів на березі до ранку. Повернувшись в село, Чепіжний оголосив полювання на вовка і навіть виділив для цього гвинтокрил. Хлопчик Сашко був у захваті від Сіроманця, для нього він чесна та справедлива тварина, адже навіть коли люди знищили вовченят він не помстився їм. Та дорослі не поділяють захоплення Сашка, їх мета впіймати хижака. Тоді хлопчик вирішив сам врятувати вовка і йде до школи через ліс. Та коли зустрів там вовка спершу злякався. Вовк обнюхав його, лизнув ґудзик і сів біля дитини на землю. Хлопчик відвів тварину до глинищ, викопав там йому нору, щоб той мав де ховатися. Підгодовував його і сподівався, що батьки дозволять взяти його додому. Для хлопчика вовк стає найкращим другом, він проводжає його до школи, зустрічає на узліссі. Разом вони проводять увесь вільний час. Якось хлопчик вирішив показати вовку кольорові картинки і побачив що той на них не реагує. Сашко зрозумів, що вовк сліпий. З приходом зими, мисливці могли вистежити вовка по слідах. Чепіжний не втрачає надії спіймати вовка, розставляє по лісу капкани, риє глибоку яму, в яку і потрапляє вовк. Звістка про те, що вовк в неволі стала ударом для хлопчика. І він вночі потайки йде його визволяти, приховавши свій вчинок від батьків. Сашко пробрався в кузню де до драбини сидів прив’язаний вовк, перерізав мотузки, що зв’язували його ноги і наказав тому тікати в ліс, щойно вранці хтось прийде до нього. Журналістам Чепіжний вихвалявся, що впіймав звіра, який довгий час тероризував усе село, хоч насправді вовк з’їв лише одну козу мисливця. Втеча Сіроманця дуже розлютила Василя, адже в газету написали новину про його втечу ще й додали фото, де вовк збиває з ніг Чепіжного. Сашко дуже сумував за вовком, який тепер переховувався в степу на полігоні. Навіть подружка Галя не могла розрадити хлопчика. На полігоні увесь час проводилися військові навчання і вовку було важко жити там. Та за кілька днів вовк вивчив графік навчань і завчасно ховався від літаків. Та якось біля вовка розірвався снаряд і той оглух на кілька днів. З настанням зими вовку стало зовсім зле, він охляв з голоду. Коли закінчилася хуртовина замерзлого та ледь живого вовка знайшли льотчики, принесли в гараж, дали води та мяса, сподіваючись що він одужає. Вовк одужав і потоваришував з сином лейтенанта, Андрієм. Зустрічав хлопчика зі школи. Якось під час заметілі Андійко з вовком опинилися самі в степу, вовк врятував хлопчика. Він вирив яму і сховав дитину від вітру і снігу, а почувши що їх шукають почав голосно вити. Батьки були вдячні вовку за порятунок сина. Навесні Сіроманець засумував за Сашком і покинув полігон. Хлопчик бачив публікацію в газеті про вовка і був радий, що той живий. Чепіжний поїхав на полігон з надією впіймати Сіроманця, та на той час його вже там не було. Сашко дізнавшись про це, зрозумів що незабаром вовк прийде до лісу. Так і сталося, за кілька місяців, коли хлопчик йшов додому він побачив на узліссі свого найкращого друга. Коли хлопчик його побачив, вовк плакав. Батько Галі був лікарем і хлопчик будь-якою ціною вирішує повернути зір вовку. З цією метою він зробив намордник, втік з дому і дістався до лікарні Філатова в Одесі. Та коли Сашко зайшов у лікарню, довідатися про лікування, на вовка нападають собаки і той втікає. Вовк повернувся в село, прийшов до будинку мисливця та його саме не було вдома. Тоді сіроманець пішов у степ, ліг піднявши лапи вгору. На нього йшов дощ, потім сніг, аж доти, поки на кожній з його лап не зробили собі гніздо сорокопуди. Вовк бачив як Сашко обнімає його за шию і обіцяє ніколи не покидати…

1. Шлях до школи.
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.

На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, -
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця.. .
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле - то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких.. .
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), -
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать.. .
Не довго думали - рішили -
І Щуку на вербі повісити звеліли.
- Дозвольте і мені, панове, річ держать, -
Тут обізвалася Лисиця. -
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, -
У річці вражу Щуку утопити!
- Розумна річ! - всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули - у річку.