У чому виявився вплив «нової драми» на «Лісову пісню»?

привіт павлусе!

я прочитала у творі як ти живеш.це для мене якось дивно.нас батьки виховують бути працьовитими,дружелюбними, іншим.а ти навіть лінувався ходити на прогулянку,так жити неможна.не можна надіятись на що бог тобі щось пошле при цьому цього не старатися та не добиватися цілі.добре що тобі пощастило коли кинули у вікно дохлого хорта ,а він розсипався у дукати.потрібно щось робити,а не ледарювати! тобі пощастило в житі адже на все воля божа.якщо бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув що таке лінуватися! зміни своє життя в кращу сторону!

22.01.2013р.                                                                                                                                            з повагою: (своє ім.*я)

p.s.: вибач розділові знаки сама розтавиш бо я спішила.може не сподобається строго не суди. я за нього отримала 12 в мене було найкраще з усіх однокласників.

Євген Маланюк - письменник, який був «завжди - проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори в Америці. Повернувшись своїми книжками в Україну від початку Незалежності, Маланюк став непримиренно критичним нашим сучасником. Він продовжує бути суворим опонентом тієї України, що й далі животіє в нерухомому просторі посттоталітарної ментальності. І є провідником європейської України, яка досі не постала і для формування якої будуть потрібні ще титанічні інтелектуальні та громадянські зусилля.

Драматизм і проникливість думки Маланюка були йому продиктовані і його долею. «Поетом апокаліптичних літ» назвав Маланюка Дмитро Донцов. Цих «апокаліптичних літ» йому вистачило на все життя - він так із них ніколи й не вийшов. Маланюк був двадцятилітнім юнаком, коли розвалилася Російська імперія, й помер напередодні радянської окупації Чехословаччини, землі його дружини і сина. І тим потужнішою була його думка, тим напруженішою - праця. Він був учасником визвольних змагань 1920-х років, спричинився до постання Української Народної Республіки в 1917-1920 рр. по століттях «Ночі Бездержавности». Це здавалося чудом Провидіння... а далі - крах, втрата, відчай.

Перший раз втрачена Батьківщина, а потім віднята і вдруге: кривава навала більшовизму, знищена країна, яку Маланюк міг болісно видивлятися лише здалеку, з майже півстолітнього буття в «еміґрантській Сахарі». Чи так само здатні почути його ми, як він відчував і чув далеку Україну? Не почути його сьогодні означало б утретє відібрати в нього Батьківщину. І відібрати в нас його безцінний досвід і його лазерну думку. Власне, актуальність цієї думки якраз і свідчить про те, що «апокаліптичні літа» для України ще не закінчилися.

Маланюк - інтелектуал того специфічного культурологічного мислення, яке дозволяє бачити реальність одночасно в історичній та футурологічній площині, вкладати філософський сенс у полівалентну метафору, насичувати громадянським почуттям теоретичні рефлексії.