У кого есть совисть мж памагите отдала все бали Стисло розкажіть про улюблений твір дитячої літератури

У дитинстві я любила читати книжки. А моя улюблена — "Казка про Івасика-Телесика". Вона весела, добра і цікава. її головний герой Івасик-Телесик — сміливий, розумний хлопчик, добрий і люблячий син.

Він розумів, що змія-Олена його не відпустить, але не втрачав надії. Добре розігравши з себе дурня, який не розуміє, як сісти на лопату, переконав її показати, як це робиться. І коли змія-Олена сіла, то він й укинув її в піч. А сам сховався. Втекти з хати злодійки йому до маленьке гусеня. Повернувшись додому, Телесик віддячив гусеняткові. Добрий хлопчик напоїв, нагодував його, дав йому відпочити.

Ця казка вчить нас бути добрими, вдячними, порядними, сміливими. Завжди вірити, що добро переможе зло.

Міркуючи про свої добутки, Шолом – Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію любові. В «Пісні пісень», як у жодному іншому добутку письменника, передане це розуміння роману, адже цей переказ про чаклунство, таємницю зародженні любові й про її втрату. Роман Шолом – Алейхема нагадує поему про любов, багату метафорами й символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом – Алейхема ліричного, сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності

Перед нами – початок юного життя, коли самі чарівні мрії можуть здійснитися – і вже здійснюються в любові Шимека й Бузі. Але закони миру не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти ім. Батько Шимека вважає, що син його змінив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тім, що він не зміг удержати любов, що ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну

Добуток Шолом – Алейхема має подзаглавие «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. В «Пісні пісень» Шолом – Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощанню сдетством.

Отже, добуток Шолом – Алейхема – це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бешкетуючи минулого хазяями свого миру: «наш будинок – палац. Я – принц. Бешкетуючи – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламит у біблійній «Пісні пісень». Але Бешкетуючи вже в дитинстві зштовхнулася з жорстокістю миру: батько її потонув, а мати покинула її.

Шимек почуває ворожість миру, коли дитинство вже в минулому, а любов загублена: «наш двір уже не виноградник Пануючи Соломона, що в «Пісні пісень». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання

Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям – звертанням до читача й повторів – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Пересказчик час від часу повертає нас до початку роману, що був для нього початком, джерелом і прекрасною мрією, і неутолимой суму, – адже «початок, початок найпечальнейшей, краще самого радісного кінця».

Символіка й поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками покритий, червоними квіточками прикрашений квітами».

Роман проникнуть не тільки символікою библейной «Пісні пісень», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, польоті над хмарами), вогники святкових свіч і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламити, пов’язаний з героїнею роману: «Хмаринка мигнула по її прекрасному личку. І мені здається, начебто сонце раптово сховалося…Бешкетуючи перестала плакати, і вже ожило. Сонце сіяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, висвітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, начебто сонце, іде за обрії: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про своїй ніжну Суламит.

Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованої, але у фіналі пересказчик знову вертається до початку свого роману й своєму життю – адже «початок, початок найпечальнейшее, краще самого радісного кінця». Які радості й суми не принесе наступна доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в нього пам’яті

Ліричний роман Шолом – Алейхема – один із самих поетичних добутків єврейської літератури. «Пісня пісень» написана прозою, але мова й образи вподібнюють добуток до прекрасної пісні олюбви.

Объяснение:

Жанр: народна козацька пісня.

Тема: зображення військового походу козаків.

Ідея: уславлення мужності та відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.

Основна думка: уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими.

Художні засоби.

Сталі епітети: кониченько вороненький

Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний.

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».

Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».

Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».

Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!

Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»

Строф: сім.

Рими: жнуть – йдуть, горою – зеленою, Дорошенко – хорошенько, військо – Запорозьке, хорунжий – дужий, кониченько – вороненький, Сагайдачний – необачний, жінку - люльку, возиться – знадобиться, озовися – журися.