РЕБЯТ СКАЖИТЕ ОТВЕТ НА ПАРУ ВО Навчає одного з героїв твору жорстокості та егоїзму 1. Чепіжний («Сіроманець») 2. Федько Тойкало («Дивак») 3. Петро Лях («Сіроманець») 4. дід Прокіп («Дивак») Стає на захист хижака й намагається його вилікувати герой твору 1. Лось» Є. Гуцала 2. «Дивак» Гр. Тютюнника 3. «Сіроманець» М. Вінграновського 4. «У бур’янах» С. Васильченка У якому епізоді в Сіроманця прокинувся вовчий інстинкт? («Сіроманець») 1.«…вовчий хвіст порішив ворона одним махом...» 2.«…потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно» 3.«…збив його (Чепіжного) своїми старими грудьми назад, у воду...» 4.«…перекусив намордник і став хапати їх (собак) за загривки і викидати на черепицю» друзья кто ответит на все во тому

ну я не знаю

Объяснение:

Відповідь:

Згадку про друзів Тугара Вовка у повісті не знайшла. Він був силльним і досить вправним воїном, але після битви під Калкою всі відносилисьдо нього з недовірою. Цитата:   "Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше". А ті воїни, які потрапили з ним у поло ічудом врятували, як Митько Вояк, то зневажали Тугара. Хоча мені здається, що і монголи зневажали свого союзника - Тугара Вовка за жалібність, за зрадливу вдачу. Ось як називав його Бурунда-бегадир: " Псе блідолиций! — кричав він, скрегочучи зубами.— Подвійний зраднику — се твоя вина!". Явних ворогів у Тугара Вовка не було.Він сам собі був ворогом. Тухольців не можна назвати ворогами Тугара - вони відносились до нього досить приязно і гостинно до тих пір, поки він не почав робити громаді прикрості і ображати людей.

Пояснення:

В образі Сомка автор відобразив свій ідеал гетьмана — освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту, відновити давню славу України.Яким Сомко виступає проти поширення в Україні «шляхетських звичаїв», тобто впливу Польщі, й думає виступити проти Тетері. Гетьман зневажає запорозький демократизм.Сомко відмовився тікати з в’язниці, і не лише тому, що не міг жертвувати заради цього життям товариша, а ще й через те, що не хотів міжусобиць, кровопролиття, які неминуче можуть повторитися в новій боротьбі за булаву. Його образ змальований у романтичному плані. Це виявляється і в зображенні його зовнішності: «був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі.В образі Якима Сомка є й суперечливі, не зовсім привабливі риси, які можна зрозуміти лише в контексті традицій: зневажливо ставлячись до запорожців, він обожнював Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість; образив Лесю, коли в її присутності перевагу надав Кирилові Туру, дотримуючись козацької моралі; після поразки відмовляється від порятунку й подальшої боротьби, але робить це не лише заради друга, а й для спокою в суспільстві.
Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.Характер Брюховецького як історичної особи, його досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.Іванець  навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних».Лицемірство Брюховецького виявилося у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.