За жанром твір Т. Шевченка «Гайдамаки» - це : а) роман у віршах; б) балада; в) романтична поема; г) лірична поема.2. У якому році Шевченка було викуплено з кріпацтва: а) 1838; б) 1829; в) 1840; г) 1857.3. Укажіть, як починається балада « Причинна»: а) «Вітре буйний, вітре буйний!..»; б) «Реве та стогне Дніпр широкий…»; в) «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»; г) «Думи мої, думи мої…».4. Укажіть, з якого твору Т. Шевченка ці рядки: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України. а) «До Основ’яненка»; б) «Тарасова ніч»; в) «Думи мої…»; г) «Іван Підкова».5. З якого твору Т. Шевченка слова, що стали крилатими: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте…» : а) «Сон (У всякого своя доля…)»; б) «Катерина»; в) «І мертвим, і живим…»; г) «Заповіт»; д) «Наймичка».6. У програмі братства, членом якого був і Шевченко, записано: «І не буде ні царя, ні пана, ні кріпака». Назва братства: а) «Народний месник; б) «Земля і воля»; в) «Чорний переділ»; г) «Руська трійця»; д) « Кирило-Мефодіївське».7. У якій поемі Т. Шевченко вдається до сатири на самодержавство: а) «І мертвим, і живим…»; б) «Кавказ»; в) «Іван Підкова»; г) «Сон (У всякого своя доля…)»; д) «Наймичка».8. Який вірш Т. Шевченка є «подражанієм» розділу з Біблії одного з пророків Ізраї - лю: а) «Думи мої»; б) «Доля»; в) «Заповіт»; г) «Росли укупочці, зросли»; д) «Ісаія. Глава 35». ( 9 – 10 запитання – по )9. Продовжіть визначення. За жанром «Сон (У всякого своя доля…)» - це … 10. Установіть відповідність. Художній засіб Приклад («І мертвим, і живим…») гіпербола А Доборолась Україна метонімія До самого краю… персоніфікація Б Настане суд, заговорять антоніми І Дніпро, і гори! В І потече сторіками Кров у синє море… Г Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте… Д Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я!11. Запишіть повністю назву поетичного послання Т. Шевченка «І мертвим, і жи – вим…». Поясніть зміст такої назви. Визначте його головну думку. ( )12. Напишіть невеличкий твір – роздум на тему: «Розкриття трагічної долі жінки – матері у творчості Т. Шевченка». ​

1. В

2. А

3. Б

4. А

5. В

6. Д

7. Г

8. Д

9. Жанр: сатирична поема (політична сатира)

10. Гіпербола - "І потече сторіками кров у синє море". Метонімія - "Доборолась Україна до самого краю". Антоніми - "Нема пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я!" Персоніфікація - " Настане суд,заговорять. І Дніпро, і гори".

11. "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє" Послання для усіх людей у світі. Критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

12. У творах Тараса Шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. Але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього. Ось наприклад візьмемо твір "Наймичка": Материнські почуття Ганни Тарас Шевченко передав простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе й непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. Марко не відчував браку материнської ласки, бо упродовж усіх років Ганна була поруч, «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», «прокинеться, ворухнеться, — то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише...». Але який біль терпіла сама Ганна, щоб Марко не дізнався, що його мати наймичка, щоб не соромився її!  Шевченко змальовує кілька сцен, які викликають у читача глибоке психологічне напруження. Як боляче матері від того, що ніколи не звернеться ця дитина до неї з найсвятішим словом «мама». Ганна усвідомлювала, що для Марка вона завжди буде тільки наймичкою. Наймичка сама прирекла себе на муку бути поряд з сином і не мати права зізнатись йому.   Отже, у творчості Т. Шевченка є приклад розкриття трагічної долі жінки –  матері

Да уж братишка, заданий много а мало

ОбъяснениеДля Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У твор ться філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."

У вірші "Радість" ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї "радість тулиться", і ця радість передається поетичним порівнянням "як безжурний вітрогон хлопчина". Радість спинити не можна, бо "Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли". Ця безжурна радість переповнює вщерть: "Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами..." Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

У вірші "Сучасникам" Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий". Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті "у святім союзі", де є й "душа і тіло", і "щастя з гострим болем". Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: "Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!" Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Олена Теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в Україну: "І все, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і молжливість..." Восени 1941 р. у складі групи ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Як член культурної комісії ОУН вона створила "Спілку письменників", заснувала і редагувала журнал "Літаври", що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі Телігу та багатьох інших арештувало гестапо. Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно фашистами в Бабиному Яру в Києві (22 лютого 1942 p.). Останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: "Тут сиділа і пішла на розстріл Олена Теліга". Своїм життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації.

Так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. До таких постатей належить і Олена Теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до України, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.

Іван Франко – видатний український письменник, у творах якого знайшли відгук близькі письменникові ідеї гідного життя народу і спільності. З найбільшою силою такі ідеї прозвучали в історичній повісті І. Франка «Захар Беркут». В образі головного героя твору втілені сила, міць і мудрість українського народу. Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Основним життєвим покликанням цієї людини була самовіддана праця на користь рідного народу. Навіть досягнувши похилого віку, він приймає активну участь у житті громади, допомагає людям своїми знаннями і своїм досвідом. Усе життя Захар присвячує боротьбі за єдність людей. Навіть перед смертю він бачить лише перемогу своєї справи, якій віддав кращі роки свого життя.