Випишіть цитати, що характерезують Марусю Чурай, Галю Вишняківку, Бобренчиху, Івана Іскру, Грицька Бобренка

ОбъяснениеМаруся Чурай

"Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі..."

"Болить моя головонька від самого чола:

Не бачила миленького ні тепер, ні вчора,

Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся,

А як вийду за ворота, од вітру валюся.

Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються:

Од милого нема людей, од нелюба шлються."

Гриць Бобренко

"Коли б же я знала, маляра б найняла,

Його біле личко та й намалювала.

Карі оченятка, котрі я любила,

його русі кудрі я б позолотила."

"Грицю, Грицю, до роботи! —

В Гриця порвані чоботи...

Грицю, Грицю, до телят! —

В Гриця ніженьки болять..."

"Чом ти мене не послухав, як тобі казала:

«Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала».

Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,

Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."

"Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,

Не в правді живеш;

Минуєш мою хату і мої ворота,

До іншої йдеш."

Галя Вишняк

"Інша дівчина чорнобривая,

Та чарівниченька справедливая..."

"Котра дівчина чари добре знала,

Вона ж того Гриця та й причарувала."

Історія рідної землі
Аби впевнено і зрозуміло провести дослідження назви нашої землі – Україна, треба почати з такого розповсюдженого і в той час ніби невідомого нам слова "кор". Корінь "кор", як бачимо, присутній в дуже багатьох близьких і, на перший погляд, далеких за значенням слів: кора, коротити, коритись, короста, корма, корпус, король і багато інших. Але нас цікавить зараз лише назва нашої КРАїни, отож будемо досліджувати різні значення слова КРАЙ, бо зрозуміло, що Україна (Вкраїна) має в своїй основі якраз цей КОРінь.

Слово "край" як іменник чоловічого роду.

Значення:

лінія, що обмежує поверхню чого-небудь (тобто: кінець);

найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця;

невелика частина, відділена від чогось (тобто: окрайок, окраєць, шматок);

закінчення, припинення якоїсь дії, стану;

закінчення життя; смерть;

те ж саме, що країна (тобто держава, країна);

місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона;

Слово "край" як прийменник.

Значення: указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого. Синонімами до прийменника "край" є такі слова: біля, коло, побіля, попри, поблизу, при, окрай, близько

А ще "край" є наказовою формою дієслова "краяти", що означає: наділяти-нарізати (ділянки землі), відділити частину чи шматок (окрайчик хліба), в алегоричній формі: краяти серце...

От якраз дієслово "краяти" є найбільш підходящим об'єктом для нашого дослідження. Бо, як на мою думку, у процесі словотворення дієслово було першим. А іменник вже був результатом дії. Дуже прозорий і надійний зв'язок: украяна земля, кожний наділ якої має свого хазяїна: поле – хлібороба, місцевість – князя (ще й зараз в багатьох місцях землю селянам не наміряють чи наділяють, а – нарізають). Тоді як степ широкий на тисячі кілометрів є диким, вільним тобто, і пасися там хто хоче аж поки сильніші не проженуть.

Аж проситься висновок: Україна – земля що має хазяїна (поділена тобто). Збереглась в багатьох місцевостях ця сама назва другого кореня із другим звучанням: Поділля. Зустрічається в рукописах раніше від назви "Україна". Але це не означає більшої давності.

Те, що слово "краяти" є дуже давнім, може підтвердити наявність цього кореня у багатьох мовах, в тому числі і в санскриті. І походить від кореня "кор". Десь я вичитав, що то значить: камінь. А звідтіля Коростишів та інші подібні назви. Але цього твердження в неті вже не знайшов. Зате знайшов багато іншого, більш цікавого. Багато авторів відзначають спорідненість слів "кора" і "коло". Бо знята древнім нашим предком камінним ножем кора із стовбура має форму кола і її виправляють аби була плоскою. В одній місцевості "р" погано вимовляли, то говорили не "коро" а "коло". Діти ж і в наш час до певного віку так говорять. Отже предмет, яким знімали кору, загострений камінь наприклад, мусив називатись "кор" або "кол" по-дитячому. Кол чи кіл (кілок) – загострений був надійною зброєю. Що можна робити кором? – Корояти (крояти чи краяти), коротити (палицю чи життя), корити чи підкорити, оскорити (ошкурити а звідтіля і шкіра) кору ж. Між іншим: мовлене поляком слово "кора" для нашого вуха звучить як "кожа" чи "коржа". Тож коржі теж родичі кори. Перерахування інших прикладів, ще й в мовах інших народів, займе дуже багато місця. Уявіть собі ту сиву давнину, коли краяли і ділили все кам'яними ножами. Тож, як я надіюсь, древність походження слова "україна" для читача є очевидною.

Якщо гард – це город, то "город" – слово явно місцеве, бо я, як автохтон, прекрасно розумію його походження. Голова роду живе за огорожею у місці, що й називається городом. Інше походження слова "город": гор – це, що по іншому звучить, той же "кор". Городити чи кородити означає відгороджувати камінням певну ділянку від іншої місцевості. Та й рів (і вал також) для огорожі треба рити з до камֹяної КиРки. А вже лопата для відкидання землі може бути дерев'яною. Ще років з тридцять назад на токах, де зберігається зерно, для того, щоб його не пошкодити, користувалися дерев'яними лопатами.

Те ж саме означає і інша назва України – Поділля. Якщо хто думає, що Поділля лише понад Дністром, то він помиляється. Подоли є в Києві та Київській області, багато їх і в Полтавській.

Маруся Кайдашиха «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства».
 Омелько Кайдаш: «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
  Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: «Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Карпо: «Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»