2. Укажіть твір, який є моральним заповітом нащадкам: А О. Теліга «Радість»; Б А. Малишко «Пісня про рушник»; В О. Ольжич «Захочеш — і будеш»; Г О. Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили»; Д О. Теліга «Сучасникам». 3. Укажіть героїню твору О. Гавроша, для якої понад усе завжди був цирк, а не мимовільні пристрасті: А акробатка Рената; Б мадам Аделія Бухенбах; В мавпочка Беня; Г кирпата Маруська; Д танцівниця Мілка. Середній рівень Укажіть одну, дві й більше правильних відповідей. 4. Укажіть з поміж наведених позицій ті, про які згадує ліричний герой твору А. Малишко «Вчителька»: А перші перемоги в навчанні; Б цікава екскурсія; В квітник біля школи; Г несхилу постать вчительки; Д політ журавлів у небі; Е ранок на шкільному подвір’ї. 5. Укажіть художні засоби, які мають місце в поезії О. Теліги «Радість»: А анафора; Б порівняння; В зменшувально-пестливі слова; Г метафора; Д риторичне запитання; Е звертання. 6. Укажіть з поміж зазначених героїв тих, з ким Іван Сила (О. Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили») виборював собі славу: А Пандорський; Б Велет; В Фікса; Г Магдебура; Д Піцікато; Е Бієр-Мієр. Достатній рівень Завдання на встановлення відповідності. До кожного рядка, позначеного цифрою, доберіть відповідник із буквою. 7. Установіть відповідність між твором і образом, який фігурує в цьому творі. 1 О. Теліга «Радість» 2 А. Малишко «Чому, сказати, й сам не знаю…» 3 О. Ольжич «Господь багатий нас благословив» 4 О. Гаврош «Неймовірні А Журналіст Б Явір В Міський рух Г Келих Д Соняхи 8. Установіть відповідність між твором і рядками, які йому належать. 1 А. Малишко «Чому, сказати, й сам не знаю…» 2 О. Теліга «Сучасникам» 3 О. Ольжич «Господь багатий нас благословив» 4 О. Теліга «Пломінний день» А «І легко тобі, хоч і дивишся ниць, / Аби не спіткнутись ні разу Б «Неможливо в дійсність перелляти / На землі байдужо-непривітні В «Моя надієчко, я знаю: / Мій крик життя на цілий світ» Г «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, / Та там, де треба, — я не тверда й сувора» Д «І вірити, і прагнуть — не вотще / Безсмертне — і величне, і ясне — бо» 9. Установіть відповідність між героєм твору О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» і його характерними ознаками. 1 Пандорський 2 Піня 3 Іван Сила 4 Джебсон А Чемпіон Британії з боксу і кумир молоді Б Власник кращої паризької клініки, змінював свій імідж залежно від настрою В Прихильник здорового життя Г Зроду не бачив батьків, вони відцуралися від нього Д Не звик пожирати суперників

Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі. Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою: Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям. Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів. Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жал людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.

     Пропоную так схарактеризувати образ Марусі Богуславки:
     Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині:  «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».  Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники!  Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, до своєму народові на чужині.