Я візьму той рушник наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. у наведеному уривку Не застосований художнiй засiб гипербола метафора поривняння епитет рефрен

Відповідь: Метафори

Пояснення:

Гіпербола( перебільшення )є коли говорять що все оживе на рушнику.

порівняння є ( порівнюють рушник з долею).

епітет є ( вірна любов).

Рефрен також є це приспів а він тут повторюється неодноразово

    Схарактеризувати Климка з твору Гр. Тютюника пропоную так:
    Климко - головний персонаж твору Г. Тютюника "Климко". Це мала дитина, що є знедоленою сиротою. Роки дитинства хлопця прийшлися на часи страшної та кривавої війни. Про його поневіряння каже і зовнішність: "Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці". Ця війна не знищила його духовно, навпаки, загартувала, надала сили та залізної волі. Климко є вірним приятелем, щирим товаришем, співчутливою людиною. Він мав притулок і поділився ним, здавалося б, з зовсім чужою людиною. Його серце сповнене доброти та  співчуття. Хлопець знає, що таке голод, тому вирушає у тяжку дорогу по сіль. Маленький лицар зустрічається в обличчя з небезпекою, знайомиться з хорошими людьми, які допомагають йому так само віддано, як і він своїм товаришам. Він знає, що його чекають. Тому, зібравши всі сили та волю, йде, несучи важкий мішок. Проте, не судилося цій мужній людині побачити вільне життя.   Климко - символ мужності та хоробрості, надій та віри.

Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.

І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.