Перемогу Івана Сили над чорношкірим Джебсоном публіка сприйняла з... А)радістю Б) прокльонами В) аплодисментами Г) тупотінням

Відповідь:

Б) прокльонами

Пояснення:

"Увесь цей час публіка стояла, застигши в німому передчутті. Коли ж непритомного Джебсона на ношах винесли з цирку, всі згадали про Івана Силу.

Що тут почалося!

В Івана полетіли прокльони, лайка і навіть окремі предмети."

Морозні зимові деньки розташовують до прогулянок нітрохи не менше, ніж теплі літні. Природа ніби засинає, але сон цей не звичайний і буденний, а чарівний, повний казок і загадок. За кожним поворотом чекаєш знайти крижаний замок, в якому живе чарівниця – хуртовина, кожне дерево – зачарований велетень. Як утриматися від бажання доторкнутися до таємничого дива зими?

Цієї зими ми з друзями їздили кататися на лижах в ліс, і я хочу розповісти про цю дивовижну прогулянку.

В останні кілька років зими в нашому краю були теплими і малосніжними. Але цього разу природа, мабуть, вирішила надолужити згаяне. Ще в середині грудня почалися рясні снігопади, а до січня на вулиці встановилася рівна погода: легкий морозець, яскраве сонечко і дивовижне безвітря.

Одним чудесним зимовим ранком ми з друзями вирішили відправитися в ліс, щоб покататися на лижах. Була неділя, але прокинулися ми рано, щоб вдосталь нагулятися. На збори пішло небагато часу: рюкзаки були зібрані з вечора, і нам залишалося лише одягнутися тепліше та взяти лижі.

Найближчий лісок розташований не так далеко від міста, але люди в ньому бувають нечасто. Коли ми підійшли до узлісся, перед нами відкрився казковий краєвид. Сніг вкривав землю, дерева і невеликий ярок. Не було видно жодної стежки, ніби в цих місцях ніколи раніше не ступала нога людини. П’ять хвилин ми мовчки стояли і милувалися виглядом.

Объяснение:

8 вересня в Драматичному театрі ім. Лесі Українки у Львові український письменник і поет Сергій Жадан презентував свою нову збірку віршів "Тамплієри".

"Це 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається" – пише Жадан у передмові.

Швидко виходить на сцену, вітається з залом. Без зайвих словесних реверансів починає читати вірші: "Мені 42. Я не знаю нічого про існування…".

Чорні джинси, чорна сорочка і чорні конверси. Останні правда з білою підошвою, білим носочком і шнурками.

Читає вірші з планшету, а потім – зі збірки. Не з тієї, яку презентує. Бо "Тамплієрів" він вже вичитав, а зал все не хотів його відпускати.

Скупий на міміку, але щедрий на інтонації.

Читає без театральної награності. Розставляючи логічні наголоси, виокремлюючи головні думки.

Вірші складаються в середньому з 7-8 строф. Читаючи голос то стишує, то робить голосніше, але не переходить на крик. Через це декламування схоже на короткочасні зливи з поривами вітру.

 

Майже після кожних оплесків говорить щире і зніяковіле "Дякую… дякую ".

Жестикулює однією рукою, тупцює ногами – природно, в ритм вірша.

Випростовує вказівний палець, коли вірші прямим текстом про війну або якусь соціальну несправедливість.

Анонсує вихід у листопаді-грудні аудікниги своїх віршів. Серед тих, хто їх прочитає: Сашко Положинський, Остап Ступка, Сашко "Фоззі". Кошти з продажу надійдуть дітям загиблих військових в АТО.

Його ліричні вірші іноді зовсім не присвячені конкретній людині, це просто якась рефлексія, якийсь спалах. Але більшість з них – це реальні люди. Автор не хоче афішувати їхні імена, бо це люди, які опинилися на території війни.

Розповідає лише про одного: "Я знав священика, який був у полоні. Шрам на скроні. Збиті чорні долоні…". І кілька слів прозою: "Він з Херсона, дійсно був в полоні, зараз – волонтер".

За на унікальну театральну виставу Вірляни Ткач та Мистецької Групи "Яра" (Нью-Йорк) "1917/2017: Тичина, Жадан і Собаки". В дійстві будуть переплетені поезії Павла Тичини, Сергія Жадана та пісень рок-групи "Собаки". Пообіцяв, що такий мікс глядачів дуже здивує.

 

Після – зачитує: "Все, як сто років тому, час рухається по колу. Військо виповнює тишу вагонну, щоби вертатись додому".

"А в цьому вірші крім сарказму та іронії зараз я бачу ніжність…". Читає: "Він був листоношею в Амстердамі, слухав аббу, сидів на трамі, дивився порно у вихідні ("мабуть тут ніжність", – додав усміхаючись). Друзі його, пияки-радикали, говорили: "Ми все провтикали, ми, можна сказати, по вуха в лайні".

В його віршах багато моря, хвиль, океанів, риби й акули…Чому? Відповідає: "Море, для мене перехідний, транзитний стан. Берегова лінія – лінія переходу з одного стану в інший, з одного статусу – в наступний. До того ж, багато речей писалися на морі. Наприклад "На кораблі вантажать зерно…" – це писалося в Бердянську… навесні ми там були з проектом "Розділові".

***

Море довкола них ніколи не знає міри.

Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.

Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри

проступають, мов материки з-під води

на початках світу.

***

 

Вітрило розгортається, мов чай, кинутий у кип’яток.

Море схоже на книгу з великою кількістю помилок.

Рибалка радить акулам рухатись на рятівний маяк,

я потім, каже, всіх порятую, просто не знаю ще як.

"Я люблю писати про стан подорожі, –  розповідає поет, – про переміщення… це коли людина знаходиться в підвішеному стані, коли вона відірвана від поверхні та цілковито залежить від якихось зовнішніх обставин. Коли ти сидиш в потязі, ти вже собі не належиш, ти належиш провідникові, машиністу… ще комусь. Цікаво гати за людиною саме в такому стані".

***

Тому що для нього найгіршим з усіх терзань,

миттю, коли починались усі його біди,

завжди було проводжати її на нічний вокзал,

до останнього сподіваючись, що вона не поїде.

***

Снуються вечірні тіні.

Зроджуються таємниці.

Знову історія країни

твориться вздовж залізниці.

Тут триває торгівля

і передаються новини.

Тримає разом вокзальна покрівля

людей цієї країни.

 

Такі є його вірші. Поєднанням оповіді простими словами з витонченою ліричністю метафор.

Не дивлячись на помітну втому, кожному підписує книжку, з кожним, хто попросить – фотографується та не припиняє дякувати.

Объяснение: