очень ответить на 4 во Чому Ніна Бучуя іноді робить підзаголовки «Очима Славка Беркути»? 8. Чому, на вашу думку, Шептало повертається до свого господаря? 9. Прочитавши твір «Місце для дракона», яку відповідь ви б дали на запитання: чи варто берегти всі традиції? 10. Чого навчає повість В. Чемериса «Вітька плюс Галя...»?

У повісті «Маруся» Квітка-Основ’яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у віршах народної творчості: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очі — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвіте, носочок … прямесенький, а губоньки — як цвіточки розмиють, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані». І ім’я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу і якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся «до діла невсипуща». Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Милується своїм Василечком, «як ясочка», червоніє, «як калина», тріпочиться, «як тая рибонька», — «коли б їй крила, полетіла на край світу!» Вражає щирість почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати і з Василем: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком.

Доля творчоï спадщини кожного письменника складається по-рiзному. Велику роль у цьому вiдiграють суспiльно-полiтичнi умови й оточення, в якому народжується i формується талант письменника. Видатний поет XX сторiччя, талановитий, оригiнальний, та, на жаль, майже зовсiм ще не оцiнений прозаïк i публiцист, цiкавий критик та лiтературознавець, незрiвнянний перекладач з вiрменськоï, грузинськоï, татарськоï, болгарськоï та iнших мов, невтомний популяризатор кращих досягнень свiтовоï культури на Украïнi. Творча особистiсть Павла Григоровича Тичини була багатогранною i складною. Художня спадщина поета має велику цiннiсть, залишаючись в золотому фондi нашоï культури. Але не можна обминути й тих, якi писалися на вимогу часу чи пiд тиском обставин. Так, в часи громадянськоï вiйни, молодий Тичина не зразу розiбрав ся у глибокiй сутi громадсько-полiтичних подiй, тим бiльше, що днi стояли суворi, всi сили революцiï вiддавались нещаднiй боротьбi з ворогами. Написання вiрша "На Аскольдовiй могилi" було тяжкою помилкою поета, спровокованого пропагандою Центральноï Ради. Але до честi Павла Тичини треба сказати: вiн швидко розiбрався, що й до чого. Переживши тяжкi днi болiсних роздумiв i жалю, перемiшаного з жахом, поет прокляв i цей вiрш, i тих, хто його спровокував на його створення. Тичина безповоротно стає спiвцем революцiйноï боротьби. 1923 року Павло Тичина приïжджає до Харкова i за до В. Еллана-Блакитного влаштовується на роботу в редакцiю журналу "Червоний шлях". Але й там поет зазнав дуже серйозноï критики i жорстоких полiтичних звинувачень "За протягування нацiоналiстичного дурману в лiтературу". Саме тодi була написана велика поема "Чис-тила мати картоплю", в якiй з вражаючою силою розкриває ознаки кризи соцiально-полiтичних процесiв в унiтарнiй державi. Тичина довiв, що в творi домiнує сувора, гiрка, але щира, вистраждана правда. Вже пiсля виходу перших книг Тичини його творчiсть привернула увагу насамперед лiтераторiв. У перiодичнiй пресi з'явилися рецензiï рiзного змiсту i характеру. Одним iз перших вiдгукнувся В. Еллан-Блакитний. У статтi "Павло Тичина" вiн назвав його красою i гордiстю новоï украïнськоï поезiï, найталановитiшим з сучасних поетiв. Але не обiйшлося i без випадiв проти поета. У закордоннiй пресi з'явилися писання, автори яких звинуватили Тичину в тому, що вiн продався Радянськiй владi, яка, до речi, у найскрутнiшi i найголоднiшi днi життя спецiальним декретом забезпечила його харчами i взяла пiд свою охорону, як цiнного дiяча культури. В украïнськiй радянськiй пресi з'явилися теж деякi статтi типу "Дутий кумир" В. Полiщука, фейлетон "Про украïнську оперу" К. Котка, в яких проявилося нерозумiння творчостi Тичини, його перекладiв лiбрето класичних опер украïнською мовою. На тi випади вiдповiв i сам поет, i його побратим по перу й духу В. М. Сосюра: Не вам ганьбить iм'я Тичини I називать його рабом... Павла Тичину завжди турбувала проблема нацiонального вiдроджен ня украïнського народу. З цiєï причини перший образ - iдеал революцiï для поета - "Золотий гомiн": то образ народу, що зiбрався 1917 року на iсторичнiй площi Киïвськоï Софiï, щоб висловити свою вiковiчну волю i мрiю про державну сувереннiсть. Киян поздоровляє сам Андрiй Первозваний, засновник i покровитель мiста. Вiд повноти щасливих передчувань "засмiялись гори, зазеленiли", i рiка мутная сповнилася сонця i блакитi - торкнула струни. Але в процесi нацiонально-визвольноï революцiï Павло Тичина бачить не тiльки вiдраднi явища i тенденцiï: Чорний птах - у нього очi-пазурi. Зловiсним образом "Чорного птаха" вiн попереджає про важкi днi при вiдстоюваннi свободи. Так i сталося: свiдченням братовбивчоï трагедiï є тетраптих "Скорбна мати". Твiр присвячений матерi поета. Але образ покiйноï "матерi Марiï" переростає в образ Скорбноï матерi, в якому узагальнено i долю Божоï матерi, i страждання Украïни. З поеми проступає динамiчна картина трагедiï рiдноï землi, яка потрапила в криваву орбiту громадянськоï вiйни. Отже, доля Павла Тичини - то доля його нацiï. Є в нiй трагiчнi сторiнки, болiснi невдачi, але домiнує жага життя, енергiя творення, високий iдеал справедливостi, а тим самим генiй безсмертя.