Твір 1. «Дитинство – чарівний світ пригод і романтики» (за вивченими творами Всеволода Нестайка, Ярослава Стельмаха, Лесі Ворониної



Іван Франко – видатний український письменник, у творах якого знайшли відгук близькі письменникові ідеї гідного життя народу і спільності. З найбільшою силою такі ідеї прозвучали в історичній повісті І. Франка «Захар Беркут». В образі головного героя твору втілені сила, міць і мудрість українського народу. Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Основним життєвим покликанням цієї людини була самовіддана праця на користь рідного народу. Навіть досягнувши похилого віку, він приймає активну участь у житті громади, допомагає людям своїми знаннями і своїм досвідом. Усе життя Захар присвячує боротьбі за єдність людей. Навіть перед смертю він бачить лише перемогу своєї справи, якій віддав кращі роки свого життя.

Життєвою мудрістю і переконливістю сповнений виступ Захара Беркута перед громадою. Він завжди дотримує свого слова і з гордістю запевняє: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть наприкінці свого життя Захар переживає за майбутнє свого народу. Він закликає своїх співвітчизників триматися разом, стояти незламно один за одного, щоб ніяка сила, ніякий ворог не змогли їх подолати. Я захоплююсь Захаром Беркутом, в образі якого І. Франко втілив патріотизм, народну мудрість і відданість народній справі.

Навіть своїм життям видатний український письменник І. Франко довів, що любов до рідної землі повинна проявлятися не у порожніх балачках, а у щоденній самовідданій праці. Таким був письменник, таким був і головний герой його найкращого твору. Ми знайомимось з Захаром Беркутом вже наприкінці його життя і застаємо героя «сивим голубом», дев’яностолітнім старцем, поважним лідером гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази»

Болить мене головонька, як вечір настане,
Прийди, прийди, мій миленький — може, перестане.

Ой не спали чорні очі, не спали, не спали,
Бо сиділи на порозі, милого чекали.

Ой я би ся не здрімала, хоч би засвітало,
Якби прийшло солов'ятко та й защебетало.

Я калину гну в долину, а калина вгору,
Коли ж я ся, мій миленький, з тобов наговорю

Гей якби я була знала, що прийде Микула,
Я би була із всіх стільців порошок іздула.

Гей якби я була знала, що прийде Михайло,
Я би була кучерики зачесала файно.

Ой який ти, мій миленький, ти ладний на вроду
Та як ясний місяченько зійде на погоду.

Я гадала, молоденька, що то вже зоріло,
А то ж мого миленького личенько яріло.

Я гадала, молоденька, що сонечко сходить,
А то милий, чорнобривий, по городі ходить.

Ой дощ іде, роса паде на білу березу,
А я своєму миленькому сорочку мережу.

Я до тебе козака, ти до мене польки,
Приїдь, приїдь, мій миленький, зварю ті фасольки.

Ом місяцю-перекрою, не світи нікому,
Тільки мому миленькому, як іде додому.

Ніхто такий не файненький, та як мій миленький,
Ой як іде через село, як сосна, тоненький.

Ой чи ти, вдовин сину, у меду кувався,
Що ти мені, вдовин сину, дуже сподобався?

Ой того я хлопця люблю, ото моя душка,
Що червона китаєчка коло капелюшка.

Ой гайові горішеньки, гайові, гайові,
Ой то мі ся сподобали очка Івасьові.

Ой кувала зозуленька та й на конюшині,
В тебе, милий, очка сиві, а у мене сині.