Доведіть що повість М.Вовчка "Інститутка" має ознаки реалізму

Повість Марка Вовчка «Інститутка» була першим більшим добутком, у якому показаний антагонізм між кріпаками й кріпосниками, стихійний протест проти жорстокості й сваволі панства, засуджувалося кріпосництво як велике соціальне зло. Початку письменниця роботу над повістю в Немирові на основ життя в панських маєтках. Змалювала вона повновладну поміщицю й повністю залежних від її волі кріпаків. Марко Вовчок правдиво показала їхнє життя, їх підневільне, безправне положення. «Сидимо був день при дні в дівочій і робимо», - розповідає Устина хоч за те, що не б'ють десять разів на день, як от про інших чуємо». Описано в повісті знущання й наруги, які випробували кріпаки від панночки

Малюючи цей образ, Марко Вовчок зуміла показати своє відношення до таких панночок. Щоб викликати презирство й ненависть у читачів, автор показує непристойні вчинки панночки, підбираючи відповідні язикові засоби. Так, до слова «кричить» вона підбирає синоніми «реве», «дзенькає».

Своїм добутком засудила Марко Вовчка бездіяльність і слабохарактерність окремих панів-лібералів. Таким є полковий лікар. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків і дуже швидко відступився, сказавши: « Буду робити всі так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від злої дружини, але лікар виявився безвладним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг засудити неї за нелюдські вчинки

И центральними в повісті є образи селян-кріпаків, які виступають носіями моралі трудового народу. Вони чесні, роботящі, працьовиті, з почуттям власного достоїнства, вільнолюбні. Їх глибоко обурює соціальна несправедливість. У дечому попи різні: Прокіп готовий до помсти щомиті, Назар єдиним позбутися кріпосної неволі вважає втечу від пана, Катерина свій гнів виявляє відверто, хоча й ненавидить панів, покірно зносить їхнього знущання. Марко Вовчок повна увага концентрує на діях і вчинках героїв. А всі дії, учинки, прагнення й інтереси кріпаків підпорядковані боротьбі за звільнення з-під кріпосницької панщини, або, як говорить Устина, «...з пекла, з ярма».

Обравши темою повести зображення важкого положення кріпаків і їхнього стихійного протесту проти несправедливості й неволі, Марко Вовчок чимало уваги приділила опису почуття волелюбності народних мас, показу протилежних поглядів на любов, шлюб, солдатчину. Повість «Інститутка» - реалістичний соціально-побутовий добуток, у якому на тлі життя й побуту кріпаків і кріпосників правдиво зображені соціальні конфлікти

Коли Марко Вовчок читала свою повість у присутності Шевченко, похвалам на її адресу не було кінця. Великий Кобзар високо оцінив цей перший реалістичний добуток української прози

Марко Вовчок у багатьох своїх добутках показала важке підневільне життя жінок - кріпаків. Не стала виключенням і повість «Інститутка», де письменниця змалювала правдиві образи Устини, Катерини, бабусі

Життєрадісним характером, волелюбністю й оптимізмом залучає Устина. Вона рано залишилася сиротою, росла в чужих людей. У десять років її забрали до панського двору й примусили працювати нарівні з дорослими. Важко їй було в старої пані, і зовсім нестерпної стало життя при панночці. «Прийду було в неї прибирати, уже якої наруги я від її не натерплюся!..» А один раз панночка ледве не задушила свою покоївку. Устина покірна, мовчачи зносить всі знущання. Хоча дівчина й кориться панам, але увесь час мріє про вола. «Коли б воля, запекла б так, щоб і на рідній землі звучало...» Звільнилася вона від кріпосної неволі, коли Прокопа віддалили в москалі. І хоча їй і в місті доводилося важко працювати, але вона почувала щасливої. Устина була безмежно вдячної Прокопу за те, що він звільнив неї із кріпосництва

На відміну від Устини, Катерина була вільною козачкою. Вийшовши заміж за кріпака Назара, змушена була працювати на панів. Спочатку вона догоджала їм, намагалася роботою заслужити подяку. А замість її - дорікання шматом хліба. Їй не дозволили навіть побить біля хворої дитини. Після смерті немовляти Катерина перестала коритися панам. Вона Сміло заявляє: «Тепер я вже не боюся вас! Хоч мене живцем з'їжте тепер!» Вона дуже вбивається за дитиною, життя для неї стала беззмістовної, безрадісної. Катерині не вистачає сили волі, стійкості й наполегливості «...не захотіла на миру жити», покінчило життя самогубством

Небагато в іншому плані змальована бабуся. Вона зовсім примирилася зі своїм підневільним положенням. На питання Устини, чи залишиться бабуся в цьому пеклі й далі буде терпіти знущання, Хоча бабуся й покірна панам, у неї не зникли такі людські риси, як справедливість, чесність, почуття власного достоїнства. Вона завжди говорила спокійно, ходила тихо, не метушилася, не обертала уваги на лайку панночки:

От такі вони - чесні й працьовиті, щирі й вільнолюбні жінки-крипачки - героїні повести «Інститутка». Цими образами Марко Вовчок показала моральну перевагу кріпаків над панами, підтвердила готовність Катерини й Устини дорогою ціною заплатити за волю й незалежність

Образ Лесі має виразний фольклорний характер. Саме таку дівчину оспівували в народних піснях, казках. Вона слухняна дочка, скромна, цнотлива. Ще дитиною її посватав Яким Сомко, й вона вірно чекає свого судженого, хоча помічає закохані погляди Петра, який їй також до вподоби. Як казкова принцеса, Леся лише чекає, як вирішать її долю інші. Кирило Тур викрадає красуню, Петро відбиває дівчину в запорожця, а потім і Сомко, по суті, відмов­ляється від Лесі, віддаючи перевагу козацькій дружбі. Тепер Лесі і Петрові ніхто не заважає, і вона доглядає пораненого парубка, щоб незабаром стати йому вірною дружиною.Безперечно, образ Лесі оживив сюжет історичного роману і яко­юсь мірою доповнив наші уявлення про моральні якості, які у дав­нину найбільше цінувалися в дівчині. В образі Лесі Череванівни письменник уособлює найкращі риси української дівчини: красу, вірність, волелюбність, власну гідність, патріотизм, щирість, здатність до палкого кохання. Цей яскравий образ доповнює палітру найкращих жіночих образів української класичної літератури.

Образ Роксоляни (під цим іменем Настя
Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа
Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але
найважливішим, що спробував відтворити
письменник, на мою думку, є неоднозначність
постаті української дівчини, що стала
турецькою султанкою. Що привело її до
влади? Розум? Так. Кохання? Так.
Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з
точки зору сьогодення, хоча б якимось чином
засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще
одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах
середньовічного мусульманського світу чинити
по-іншому? Можливо, вона просто намагалася
вижити, захистити своїх дітей?
У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує
на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є
яскравою ілюстрацією, як в умовах
невідомого чужого світу людина не тільки не
втратила оптимізму, але й досягла певних
висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!»
Можливо, але згадаймо, скільки зусиль
доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту,
як виявила кмітливість у найскладніших
розмовах (хоча б із монахом-відступником чи
з мусульманськими мудрецями), скільки
сміливості показала перед підданими
падишаха, йдучи до його палат, скільки
патріотизму виявила, відстоюючи своє право
на віру тощо.
Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї
найкращого. А історія Роксоляни учить нас
бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що
не завжди мета виправдовує засоби.