Твір-роздум на тему: "Ідеал - це вершина до якої ідеш все життя"

ответ: идеал до якого ми йдемо буває дуже важко але іноді легко, тому деякі люди щоб стати успішним роблять різні ідеї, багато з них уже став идеалом для себе и дає можливість тоже зробити себе успішним тому не мало хто хоче цього, тому я гадаю що идеал це ми самі

Объяснение:

т

ответ : Коли людина народжується, від першого скрику і всі пер­ші роки життя єдиними людьми, до яких вона тягнеться, єдиним ідеалом стають власні батьки. Але дитина росте, розвивається, навчається, постійно змінюється. А разом із нею змінюється й ідеал. І чим більш досконалою стає люди­на, тим досконалішим стає її ідеал. Чим більш освіченою, мудрішою і досвідченою стає особистість, тим більше зрос­тають її запити, вимоги до самої себе і навколишнього світу, тим складнішими і серйознішими стають цілі на життєво­му шляху. Таким чином, ідеал завжди на крок попереду від розвитку людини, ось чому вона ніколи не може дістатись його вершини, хоч і прагне до заповідної височини все жит­тя. Але в цьому немає нічого поганого чи осудливого, бо саме існування ідеалу в житті людини, до якого вона постійно тягнеться, стимулює її розвиток. І не важливо, що саме буде ідеалом — гроші, сім'я, мистецтво чи щось інше. Доки лю­дині е до чого йти, вона вдосконалюється. Якщо ж в якийсь момент починає вважати, що досягла в повній мірі свого іде­алу, то зупиняється у своєму подальшому розвитку.

Отже, ідеал — це і справді недосяжна вершина, до якої ідеш усе життя і яка з кожним кроком людини до неї стає дедалі вищою. Але якби не було тієї заповітної височини, то неможливим стало б і простування людини сходами життя.

Хтось каже, що щастя - ...
...це здоров’я, своє та близьких, та можливість давати і дбати про когось. Але ж багато хворих, які самі можливо без чиєїсь до не можуть зробити багато речей , скажуть, що вони щасливі і вчать радіти життю інших. В чому їх щастя ?
...можливо відчутті, що є хтось хто тебе любить і піклується.»Найбільше щастя в світі – впевненість в тому, що Тебе люблять. В. Гюго» Проте є люди у яких нема рідних та близьких, і вони не можуть впевнено сказати, що мають справжнього друга. Та й серед цих людей є щасливі. Вони також знаходять щастя.
...це гроші. Але хіба бідні – не щасливі? Вони звичайно не можуть собі дозволити багато того, що дозволяє собі багатий. Не пам’ятаю де почув таку фразу, що щастя не втому , щоб отримати того чого не маєш, а радіти з того що маєш. «Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти те, що робиш. Л. Толстой». 
Можна перелічити ще багато визначень, кожен щось би добавив своє, і за цитувати когось з філософів чи просто відомих особистостей. Та ця різноманітність визначення щастя показує, що ми не знаємо що це і воно нам не знайоме. Знайдуться ті хто заперечить... і правильно, ми ж щось відчуваємо, напевне не одноразово переживали ту мить радості і піднесення, яка є одиницею виміру щастя.
Щастя – це стан душі. Щастя - це коли виходиш на вулицю і не залежно від пори року і погоди для тебе весна, сонце... і в середині немов літають метелики. 
Якщо ви чуєте себе щасливим, не аналізуйте свого щастя. Це все одно, що обскубти пелюстки квітки, щоб краще бачити її красу. Хочеш бути щасливим, будь ним.

Тарас Шевченко зобразив у своїй поемі живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Шевченко показує, що само існування царського самодержавства є комедією, і воно існує лише завдяки пасивності та "сну" народу. У пролозі Шевченко змальовує загальні принципи існування російського самодержавства. Він саркастично показує найголовніші вади кріпосницького ладу: лицемірство, жорстокість, ненаситність. Отже, змальовуючи образи кріпаків: каліки, вдови, сина-рекрута, опухлої дитини і її матері-кріпачки, покритки, пана-розпусника, поет доводить, що під гнітом царя і поміщиків життя для кріпаків не рай, а справжнє пекло. Отже, автор дає нам зрозуміти, що без жандармів, чиновників, війська, каторги самодержець безсилий і викликає лише сміх, а не страх. Народові немає чого боятися царизму, його треба знищити — до такого висновку вів Шевченко своїх сучасників. Тарас Григорович Шевченко підкреслив, що самодержавний устрій уже давно пережив себе і страшною руїною тримається лише на солдатських багнетах, придушуючи все живе й прогресивне. Вона викривала і засуджувала мораль паразитизму, пробуджувала національну самосвідомість і почуття людської гідності українського народу.