Що висміює В. Самійленко у своїх творах (НАЗВИ: "Діяч", "Невдячний кінь", "На печі", "Сміливий чоловік") ? Яку негативну рису людей?

 Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально за для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську.Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою.Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.

відповідь:

без верби і калини нема україни (за твором м. вороного "євшан-зілля") і. микола вороний — творець поетичних шедеврів. (м. вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує г. вервес, — вороний непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) ii. святі почуття людини, оспівані у поемі "євшан-зілля". 1. наскрізна ідея твору. (через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. і горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. образ ханського сина. (ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. і лише ароматне зілля є йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! ) iii. актуальність поеми. (в образі ханського сина м. вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і рідний край. закінчуючи поему, м. вороний ставить риторичне питання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій