.Поясніть, як ви розумієте народну мудрість «Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться». У якій життєвій ситуації її можна використати? ( Не менше 8 речень)

До вірша Шевченка "Мені однаково...". Там є слова "Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… " Слова Пахльовської розумію, як риторичне запитання. Суть його в тому, що через політичну вигоду, масштаби катастрофи у Чорнобилі замовчувались, не було прийнято належних заходів щодо ліквідації. Через це постраждав весь народ: переселенці з зон катастрофи, хворі, загиблі, здоров'я усієї нації і наш генофонд. Питання полягає в тому, чому ми не змогли тоді прокинутись, щось зробити, відстояти своє майбутнє, а не розплачуватись тепер за наслідки.

Марічка Гутенюк  — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Цитатна характеристика :
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала: 

     — Нічьо... В мене є другі... май ліпші».

«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»

«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»

«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».

«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».