РОЛЬ ЛIТЕРАТУРИ В ЖИТТI ЛЮДИНИ

Роль лiтератури в життi людини, дiйсно, величезна, ïï важко

переоцiнити. Книги можуть зробити людини утвореним, але не зроблять нi

сильнiше, нi мудрiше. У цьому менi важко погодитися з автором. Тiльки

життя й активна участь у ïï подiях може дати теперiшнiй

життєвий досвiд. Тому не можна обмежити своє iснування

книгою й чужим, вигаданим життям. Книга створює iлюзiю повноти

життя, але це лише iлюзiя. Потрiбно черпати iз книг коштовнi знання й

користуватися ними в реальнi життєвi ситуацiях

Лiтература вiдiграє провiдну роль у формуваннi естетических

поглядiв кожноï людини. Класичнi добутки, якi витримали

випробування часом, дiйсно можуть розвити в людинi почуття краси,

до вони й в осмисленнi життя й неï складностей

Лихачов, безсумнiвно, прав у тiм, що тiльки вдумливе читання може

принести багатi плоди. Адже кожне слово в добутку так само важливо, як

кожний мазок на картинi художника. Неправильно зрозумiле, воно здатно

зруйнувати всi, заради чого створювалося Великий флорентиец

Мир героïв Данте вигадливий i рiзноманiтний. Читаючи Божественну

комедiю, начебто доторкаєшся до iсторiï. Створюється

вiдчуття, що перегортаєш тендiтнi, напiвзотлiлi сторiнки древнього

манускрипту. Це подих старовини так заворожує, адже, подумати

тiльки, на якесь мгновенье силою власноï фантазiï й завдяки

генiальностi Данте ти можеш потрапити в середньовiчну Iталiю. Нi iз чим

не порiвнянне це чарiвне почуття занурення в iнший свiт, дотик до якого

можливо лише через книгу по-справжньому великого поета

У чому ж щире значення Данте для свiтовоï культури? Тiльки чи в

тiм, що вiн точно вiдтворив реалiï своєï епохи? Великий

флорентиец зумiв запам'ятати риси не тiльки середньовiчноï людини,

але людини взагалi. Адже всякий художник прагне в частцi зобразити

загальне, а в прикметах часу вiдбити вiчне. У героях Божественноï

комедiï ми довiдаємося себе самих, саме в цьому неминуще

значення творiв Данте для свiтовоï культури

В. симоненко «гей, нові колумби й магеллани» аналіз аналіз вірша в. симоненка «гей, нові колумби й магеллани»: тема, ідея, основна думка, художні засоби в. симоненко «гей, нові колумби й магеллани» аналіз тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. ідея: сенс життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів. художні засоби «гей, нові колумби й магеллани»  звертання: «гей, нові колумби й магеллани», «кораблі», «украї», «друзі». риторичні оклики: «напнемо вітрила наших мрій! » «кораблі! шикуйтесь до походу! » «мрійництво! жаго моя! живи! » «відкривай духовні острови! » «нидіє на якорі душа! » «півень землю всю не розгребе! » «шкварити байдужість на вогні! » риторичні запитання: «хто сказав, що все уже відкрито? нащо ж ми народжені тоді? » «як нам помістити у корито наші сподівання молоді? » метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить». епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві». тавтологія: «відкрито вже відкрите». композиція «гей, нові колумби й магеллани»  поезія складається з шести куплетів по чотири рядки. твір починається із звернення до нових колумбів і магелланів з пропозицією продовжити відкривати цікаве, незвідане в житті. протягом поезії автор висловлює думку про прагнення кожної людини жити активно, на благо рідного краю, народу. наприкінці поезії в. симоненко засуджує байдужість і пропонує її «шкварити… на вогні».

Шевченко как поэт 

Шевченко имеет двоякое значение: как писатель и как художник. Его стихи, повести и рассказы на русском языке уникально сильны в художественном отношении. Вся литературная сила Шевченко — в его «Кобзаре». По внешнему объёму «Кобзарь» не велик, но по внутреннему содержанию это памятник сложный и богатый: это украинский язык в его историческом развитии, крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду с этим не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны — украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой — Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова. В «Кобзаре» отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия украинского крестьянского быта — вообще исторически выработавшийся народный душевный склад, со своеобразными оттенками красоты, задумчивости и грусти. При посредстве своего ближайшего источника и главного пособия — народной поэзии — Шевченко тесно примыкает к казацкому эпосу, к старой украинской и отчасти польской культуре и даже стоит в связи, по некоторым образам, с духовно-нравственным миром «Слова о полку Игореве». Главная трудность изучения поэзии Шевченко заключается в том, что она насквозь пропитана народностью; крайне трудно, почти невозможно определить, где кончается украинская народная поэзия и где начинается личное творчество Шевченко. Ближайшее изучение открывает литературные источники, которыми пользовался Шевченко то удачно, то неудачно. Таким источником была поэзия Мицкевича (см. ст. г-на Колессы в «Записках Товарыства Шевченка»), отчасти Н. Маркевич (см. ст. г-на Студинского в № 24 «Зори», 1896 г.). Шевченко любил Пушкина, знал многие его стихотворения наизусть — и при всем том влияние Пушкина на поэзию Шевченко трудно определить за украинскими наслоениями. Заметно влияние «Братьев разбойников» на «Варнака», влияние «Египетских ночей», «Редеет облаков летучая гряда». Есть ещё одно препятствие для научного анализа Шевченко — художественная цельность, простота и задушевность его стихотворений. Его поэмы туго поддаются холодному и сухому разбору. Чтобы определить воззрения Шевченко на задачи и цели поэтического творчества, нужно обратить внимание не только на те признания, которые находятся в «Орися, моя ниво», «Не нарікаю я на Бога», «За думою дума»; нужно привлечь ещё те места, где говорится о счастье, как понимает его поэт, о славе. В особенности важны в смысле поэтических признаний все те места, где говорится о кобзаре, о пророке и о думах, как любимых детях. В большинстве случаев поэт подразумевает под кобзарём самого себя; поэтому он внёс во все обрисовки кобзаря много лирического чувства. Исторически сложившийся образ народного певца был по душе поэту, в жизни и нравственном облике которого действительно было много кобзарского. О кобзаре Шевченко говорит очень часто; реже, сравнительно, встречается пророк. К стихотворениям о пророке тесно примыкает небольшое, но сильное стихотворение об апостоле правды. В обрисовке пророка, в особенности в стихотворении «Неначе праведних дітей», заметно влияние Лермонтова.